Глава 6

Пішовши від Діани, Павло зупинився зарогом і ще довго не міг зрушити з місця. Стояв, вдивляючись у темряву провулка, де вона зникла за хвірткою, і крутив у голові її слова, інтонації, погляд. Усе було занадто знайомим і водночас новим, ніби час на мить згорнувся в кільце й повернув його туди, де ще не було ані грошей, ані впливу, ані цієї важкої броні, за якою він звик ховатися.

Телефон завібрував у кишені — коротке повідомлення, ще одне, і ще. Павло видихнув, натягнув на обличчя звичну маску впевненості й рушив геть

У «Бурштині» веселощі були в самому розпалі. Тут, як завжди по суботах, зібралися місцеві мажори. Шинкар любив збирати свиту навколо себе, святкуючи завершення робочого тижня. Гучні крики, вульгарні жарти та заливистий сміх наповнювали все приміщення. Серйозні чоловіки, позбувшись краваток і піджаків, відривалися на повну.

— А пам’ятаєте ту руду… адміністраторку з «Формули»? — басив Василь Левін.

Гучні вигуки здивування та веселощів наповнили повітря, а за ними — регіт.

— Гаряча штучка, — підхопив Дмитро Прокопчук. — Так упадала за Шинкарем. Дівка дивилася очима недоєної корови. А він її продинамив.

— Зізнатися, ніжки були офігенні, — зауважив Шинкар, роблячи ковток пива.

Чоловіки заіржали, дружньо поплескуючи друга по плечу.

— А ця… ммм… як її… танцівниця з вар’єте…

— Ти про Ритку? — згадав Левін. — Її не займай. Вона отримала підвищення. Більше не трусить задом. Трудиться офіціанткою.

— Ага, всім відомо, як вона трудилася у Пашкіному кабінеті, — зареготав Прокопчук.

— Та годі, пацани, пораділи б за друга. В нього, на відміну від вас, є регулярний секс. Головне, щоб Ритка не загнала його під каблук, бо скоро і в сауну не буде з ким сходити, — глузливо сказав Василь.

— Спокійно, хлопці! Сауна — то святе, — відповів Павло, задерикувато підморгнувши Прокопчуку.

— А давайте прямо зараз поїдемо.

— Тьолок покличемо, — мрійливо протягнув Василь.

Хлопці схвально загули. Але Павло якось відволікся, задумався. У вухах лише вряди-годи звучали уривки фраз: «цицьки», «задок».

Це була невід’ємна частина його життя. Він і не знав, як жити інакше. Він навчився добре вести бізнес, хоч і не навчався у престижному виші. Взагалі не навчався. Коледж був для галочки, точніше — для мами. Решта — шалене бажання мати купу грошей. Щоб купити всіх. І в цьому він був неперевершений. Пер до цілі, вражаючи супротивників своїм натиском і безпринципністю. Методи не мали значення. Головне — перемогти. Залякати, вмовити, підкупити. Він мав чіткий план, а мозок будував стратегію та виробляв тактику. Скоро він витіснив дрібних гравців. Тепер вони пашуть на нього або платять данину за право працювати на його землі.

— Не я такий — життя таке, — любив повторювати Шинкар черговому незадоволеному фермеру, чиї землі він забирав за борги.

Хто пам’ятає, що жорстокий і аморальний Павло Шинкаренко у школі був тихонею і був закоханий у дочку вчительки? Ті, хто про це пам’ятали, воліли не згадувати. Заради власного блага.

— Гей, Шинкар? Минулу нічку з Риткою згадав? — жартівливо гукнув Прокопчук.

У мозку чомусь виникло обличчя Діани. Але Павло рішуче прогнав непотрібні думки. Сьогодні він хотів розслабитися. Випити з друзями. Тиждень видався складним. Павло почувався виснаженим і спустошеним. Від сексу він би не відмовився, та клеїти когось із тих дівуль, що призивно дивилися в бік їхнього столика, не хотілося. Ритка була завжди готова, але сьогодні не приваблювала.

— Хлопці, я, мабуть, піду, — кинув він через плече, вже на ходу, і навіть не намагався пояснюватися.

У компанії на мить запала тиша, а тоді вибухнула сміхом.

— Агов, а сауна? Я вже дівкам подзвонив! — ображено вигукнув Левін, розводячи руками.

Шинкар лише відмахнувся, не обертаючись. Йому раптом стало тісно в цьому галасливому залі, задушливо від сміху, що ще хвилину тому здавався єдино правильним фоном для суботнього вечора. Алкоголь більше не грів, жарти дратували, а знайомі обличчя здавалися пласкими й чужими.

Він вийшов на вулицю, глибоко втягнув холодне повітря і з полегшенням сів за кермо. Потужний автомобіль слухняно зірвався з місця. Павло машинально насвистував якусь дурнувату мелодію — залишок шкільних років, коли не треба було нічого вирішувати й ні за що відповідати. Світло ліхтарів ковзало по лобовому склу, зливалося в розмиті смуги.

Та рух раптово зупинився.

Шинкар зціпив зуби, відкинувшись на спинку сидіння. Веселий настрій зник так само швидко, як і з’явився. Він перестав свистіти, натомість нервово постукував пальцями по керму, раз у раз кидаючи погляди на годинник і на вузький коридор між машинами, ніби сподівався знайти там вихід — не лише з затору, а й з власних думок.

Попереду червоними вогниками тремтіла нескінченна черга авто, а в голові знову й знову виринало обличчя Діани. І це дратувало найбільше.

Раптом погляд натрапив на знайому постать біля дверей супермаркету. Ритка! Павло сподівався, що вона не помітить його авто, але в цієї дівки радари були налаштовані на Шинкаря чітко.

Недовго думаючи, дівчина замахала рукою і кинулася через стоянку магазину на проїжджу частину. З усіх боків почулося обурене виття клаксонів.

Павлу довелося з’їхати з дороги і вивернути на бровку, щоб не заважати руху.

— Привіт, милий, — дівчина зручно вмостилася поруч із Павлом, закинувши пакети на заднє сидіння.

Від її хриплого голосу по тілу Павла розповзлося роздратування. Він не відповів. Лише коротко кивнув.

— Ти був у «Бурштині»? Чого так рано пішов?

Дівчина нахилилася і поцілувала Павла в щоку. Запах парфумів і ментолових сигарет викликав приступ нудоти.

Паша повернув голову і, примружившись, подивився на дівчину незадоволеним поглядом. Здавалося, він зовсім не здивований зустріччю.

— Втомився. Хотів раніше лягти спати, — прозвучало не дуже привітно.