Глава 3

Зазвичай після роботи вони зустрічалмся в якійсь кав’ярні — благо їх у місті так багато, що кожного тижня вони вибирали нову, дегустували там напої, дуріли, як діти, і йшли до Діани на квартиру. Вона кидалася готувати вечерю. Богдан зупиняв її на порозі кухні поцілунками.

Останнім часом Богдан змінився. Став похмурий, все рідше возив її на набережну, де вони так любили сидіти, звісивши ноги з парапета. Діана  списувала все на втому, адже хлопець цілими днями розвозив замовлення із ресторану.  Не дивно, що ввечері бракувало сил піти кудись.

— Хочеш, я тобі борщу зварю? — спитала вона.

Замість відповіді Богдан смикнув за пояс шовкового халата. Тканина ковзнула, оголиввши плече. Шорсткі пальці лоскотали шкіру.

— Не будемо витрачати дорогоцінний час на дурниці. Замов піцу. 

 — Піца — то холостяцьке їдло, — кривилася Діана, — а в тебе є жінка.

Діані подобалося думати, що вони справжня пара. Їй хотілося,  будувати спільне майбутнє.  
Діана звикла жити, як хочеться, а не, як заведено. Вона з легкістю міняла роботу і чоловіків, якщо вони більше не приносили радості.  Їй подобалося життя без прив’язки до сімейних свят  і обов’язкової вечері перед телевізором. Тому вона так рідко бувала у батьків, хоч і ніжно любила свою родину. Чому ж тоді їй так хочеться готувати йому борщ, насмажити млинців чи, прости господи, наліпити вареників?

Мама казала, що в Діані “дозріла” потреба про когось піклуватися. В кожній жінці рано чи пізно прокидається материнський інстинкт. Богдан був молодший за Діану, може, тому їй так хотілося приміряти роль матусі? 

— Коли вже я побачу того хлопця, який змусив тебе навчитися варити борщ? — донімала мама. Її ідея фікс — видати волелюбну старшу дочку заміж, з кожним роком набувала нових форм.
Від постійних розпотивунь про особисте вона перейшла до агресивних нагадувань і восхвалянні сусідських дівчат, які “не крутять носами” і “не шукають принца”, бо так можна до пенсії в дівках зостатися. 

З одного боку Діані хотілося порадувати маму і розказати, що в неї Богдан. Що вона його дуже-дуже кохає і в них усе серйозно. А з іншого — боялася, що мама обрушить на хлопця потік радості, до якого він ще не готовий. 

Ні, знайомство з рідними — то наступний етап, до нього ше треба дійти. Поки що Діану влаштовувало те бурхливе життя, яке в неї почалося з появою Богдана. Про сімейний затишок думати було рано. 
Вони годинами могли сидіти в кафе. Він пив американо,  вона — лавандовий раф. Ділилися враженнями про прочитані книги. Гуляли, милуючись картинами вуличних художників. Одного разу він повів її на концерт якоїсь невідомої групи. І тоді Діана побачила, як світяться його очі, а руки перебирають струни уявної гітари.

— Знаєш, я все життя мріяв грати в групі. Ми х хлопцями по вихідних збиралися в гаражі мого старого. Ми грали так, ніби стоїмо перед багатотисячним натовпом.

— А потім? Чому ти зараз не граєш? — поцікавилася Діана. 

— Батьки вважали, що це не серйозне заняття. Чоловік має годувати родину, а бринчанням на гітарі багато не заробиш.

Це був єдиний раз, коли Богдан розповів Діані про себе. Більше нагоди розпитати не було. Побачивши, як він засмутився, Діана не лізла в душу. А потім він зник. Діана все чекала дзвінка, смс, коротенької фрази в дірект. Бодай натяк на те, що він їй не наснився. Що він існує. Нічого. Як і не було ніколи прогулянок парком, шалених танців у клубі і співів в  караоке. 

— Невже він нічого про себе нерозповідав? — Обуренню Кіри не було меж. — Ти спала поруч із незнайомою людиною! А раптом би він тебе пограбував!

Діана відмахнулася, але в глибині душі  визнала, що її сестра має рацію. Просто не хотіла заплямувати їхній роман буденними запитаннями на кшталт: «Хто твої батьки?» або "У тебе є брати і сестри?" Головне, що він приніс їй щастя. Можливо, тому вони так добре доповнювали одне одного — менше зосереджувались на зовнішніх питаннях, а більше на внутрішніх емоціях.

Переспавши ніч, Діана прокинулася в новій для себе реальності. Несміливе сонце ще не прорвало оборону цупких жалюзі на великому французькому вікні, а в Діани вже був готовий план.
Офіційно вона у відпустці. Прийти зараз нароботу — нарватися на запитання колег і дати привід для розмов на місяць, а то і довше. Ще б пак! Така подія. Снігова королева, поборник незалежності жінок і адепт вільного кохання — біля розбитого корита.  Залишитася в порожній квартирі самій теж не варіант. Вона поїде до батьків. Вигадає якийсь пристойний приві, який пояснить, чому вона не ніжиться під сонечком, а приїхала у місто, яке намагалася відвідувати вкрай рідко.

Діана скотилася сходами з десятого поверха. Надто поспішала, щоб чекати ліфта.  Товста тітка з великими сережками цілу вічність виїжджала з вузького двору, ледь не зачепивши бампером дверцята її мінікупера. Діана опустила вікно і крикнула: « Треба мізки було купити, а не права». Але тітка вже від‘їхала. 

Діана поспішала, бо боялася передумати. Після закінчення школи вона рідко проводила вдома більше трьох днів. В неї чудова родина, але десять днів в одній хаті з мамою, яка мріє потримати на руках онуків — це не жарти. 

— Мамо, в тебе є онука, — відбрикувалася Діана він спроби мами наставити її на праведний шлях. 

— Хіба в мене одна дитина? — не здавалася та, — Якби знала, що ви обидві такі егоїстки будете, народила б ще парочку.

Після цих слів Діана та її сестра закочували очі до неба і йшли до льоху перераховувати банки з закрутками, чистити сніг чи розвішувати білизну.  Одним словом, намагалися якнайдовше не потрапляти матері на очі. 

Діана уявила, як вибалушуться мамини очі, коли вона заявиться додому, розбивши всі її сподівання похизуватися перед сусідами пишним весіллям та мрї про онуків .  “Ну і нехай, — вирішила Діана. — Якось перетерпить, а я заслужила на відпочинок. Впаду у сплячку на пару днів, а потім дивитимусь «Коханий з майбутнього» або ще щось подібне. Їстиме  «мімозу» прямо в ліжку.  Щось у цьому є. Залишити шумний мегаполіс задля перепочинку в домі свого дитинства.  Кілька днів у місті, де час пливе повільно й  тихо. Дім, де вона була щаслива.