Глава 1

— Це не він? Такий файний хлопець! Нехай це буде він!

Діана перевела погляд у напрямку, куди вказувала Кіра, і швидко відвернулася. Той високий шатен зовсім не нагадував Богдана. Вона знову і знову поглядала на чорний прямокутник смартфона. Богдан обіцяв зайти за нею та заодно познайомитися із сестрою. Діана не наполягала, але його слова про те, що це «нелогічно» — майже три місяці разом, а він досі не знайомий із її близькими, — здалися їй слушними.

Зустріч із друзями відклали, а от думка сестри мала для Діани значення. Вона навіть приїхала до Києва, залишивши маленьку доньку з мамою, щоб познайомитися з Богданом.

Богдан не був пунктуальною людиною. За час їхнього знайомства Діана встигла звикнути до цього і зазвичай враховувала його звичку спізнюватися. Але зараз, нервово перебираючи смартфон у руках, вона вже почала дратуватися. «Що ж тепер? До ранку сидіти в цьому барі?» — подумала вона. Народу, як завжди у п’ятницю, було повно. Кіра також поглянула на двері, але, помітивши, що подруга лише мимохідь ковзнула поглядом по обличчю хлопця, втратила до нього інтерес.

Звістка про нове кохання Діани викликала неабиякий інтерес у родині. Її звання найпрагматичнішої було під загрозою. Ніколи раніше вона не відчувала того знаменитого «пурхання метеликів». Ніколи до зустрічі з Богданом.

Тепер, ніби на допиті, вона розповідала все до дрібниць Кірі, про що вже встигла пожалкувати. Сестра була чудовою, але її надмірна цікавість починала потроху дратувати.

— Покажи хоч фото, — Кіра вихопила телефон із рук Діани. — Ти змінила пароль? Уже секрети від коханого з’явилися?

— Це для твого довгого носа, який ти любиш пхати не в свої справи, — огризнулася Діана й показала язика.

Поклавши телефон до сумки, вона відчула полегшення. Ні пароля, ні фотографій Богдана не було. Їхні зустрічі були такими шаленими, що навіть нагоди зробити спільний знімок не виникало. Вони їздили на його байку до річки, де в очереті кумкали жаби. Відвідували музеї, вечеряли в ресторані на даху хмарочоса, досліджували метро та каталися на катері. Ці три місяці були повні пригод, але часу на спокійні моменти не залишалося. Крім ночей, коли вони несамовито кохалися, — але хіба це підходящий момент для фото?

Того вечора Богдан так і не з’явився. Діана мала б занепокоїтися, але замість цього вона просто чекала. Її самовпевненість і закоханість заважали навіть думати про погане.

Тиждень потому

Діана злегка нервувала: рух на трасі був жвавим, а лапатий мокрий сніг падав дедалі густіше. Двірники працювали на повну, але вітрове скло все одно залишалося майже непрозорим. Зима цього року наступила зненацька: після короткого бабиного літа прийшла холодна свіжість, що змушувала закутуватися в шарфи й натягувати шапки. Важкі сірі хмари заполонили небо, а ввечері почав сипати сніг.

Діана вдивлялася у жовті «стопи» автомобіля, що їхав попереду. Вона думала, як непередбачувано змінилося її життя. Ще кілька місяців тому вона мріяла про квартиру в новобудові, годинами розглядала меблі та декор в інтернеті. А тепер доводиться продавати офісне обладнання, щоб погасити борги.

Спочатку все йшло чудово. Вона наважилася відкрити своє фотоательє, адже фотографія була її пристрастю. Однак із часом замовлень ставало все менше, а її бізнес поступово занепав. Діана повернулася до роботи штатним фотографом у рекламному агентстві.

Зрештою вона доїхала до аеропорту. У залі очікування було людно. Діана кілька разів телефонувала Богдану, але він не відповідав. Її хвилювання росло. Коли оголосили реєстрацію на рейс, вона вже не могла опанувати себе.

Зал поступово порожнів, а в темне вікно було видно, як черговий літак злітає в небо. На цьому літаку вони з Богданом мали летіти до сонця й моря. Але замість цього Діана сиділа на жорсткому кріслі, схиливши голову на валізу, і стримувала сльози.