Глава 6

Засинаю я під ранок. Почуваюся втомленою й виснаженою, а тому коли син будить мене пронизливим плачем, я здригаюся й різко підіймаюся з ліжка. Від цього паморочиться в голові, і я даю собі обіцянку обов’язково пропити вітаміни й надалі нормально спати. Недосипання трьох місяців дає про себе знати. І це ще Артур неймовірно спокійна дитина.

На годівлю витрачаю хвилин п’ятнадцять. Артур нікуди не поспішає, їсть спочатку жадібно, а потім усе повільніше, засинаючи на ходу. Щоправда, щойно я намагаюся витягнути з його рота сосок, він миттю активно смокче молоко і прокидається. Хитре лисенятко.

Коли Артур, нарешті, наїдається, я біжу приймати душ і в самому халаті йду відчиняти Агаті. Няня вітається, проходить у квартиру. Йде приймати душ, мити руки й переодягатися в домашній одяг із натуральних тканин. Я ж одягаюся, злегка підфарбовуюся й пишу Олі смс, що за годину буду в неї.

Дорогою потрібно заїхати в кав’ярню, узяти лате й купити наші з Олею улюблені круасани. Думаю, вона оцінить і допоможе мені з пошуком вакансій. Подруга, певна річ, давно відійшла від бізнесу й тепер живе у своє задоволення, але деякі зв’язки в неї зосталися.

— Гарного робочого дня, — бажає Агата на прощання.

Я дякую їй і залишаю квартиру.                          

Оля зустрічає мене в самому шовковому халаті.                          

— А що таке? — запитую в неї. — Тимофій не в садку?

— У садку, — вона усміхається. — Няня відвезла. Я сьогодні зранку відчула натхнення і вирішила, що не можна його втратити.                          

— Для натхнення ось, — простягаю їй каву і круасан.

— Кава зі Старбакс, — Оля щасливо усміхається й тягнеться до напою. — А ти, до речі, чому не на роботі?                          

— Звільнили, — кажу, зітхнувши. — Я тому до тебе приїхала.

— За що звільнили? — з жахом запитує Оля.

— Не за що, а хто. Новий власник, як ти думаєш, хто?

— І хто ж? — уточнює подруга, відпиваючи каву зі склянки.

— Богдан.                                                    

— Ось це новини! І що він сказав?                          

Я коротко переказую подрузі ситуацію, що склалася, і вона щиро дивується, чому я раптом відмовилася від роботи.                                                    

— Сама поміркуй. Богдан про дитину не знає, та навіть якщо й дізнається. Що такого? Ти ж не зобов’язана була йому говорити, тим паче після того, що сталося.

— Я не можу бачити його там щодня, — заперечую й намагаюся змінити тему: — Як твій роман? Пишеш?                                                    

— О, так, — з запалом відповідає Оля. — Я зловила хвилю й не збираюся зупинятися.

— Рада за тебе. Я, до речі, прийшла, може ти допоможеш із влаштуванням на роботу?

— Я постараюся, — відповідає Оля. — Не можу нічого обіцяти, я вже давно не в бізнесі, багато напевно змінилося, а я, як ти можеш помітити, далека від цього.

Попри те, що Оля давно відійшла від роботи з готелями, їй усе ж вдається записати мене на дві співбесіди, і я вдячно її обіймаю. Подруга стала для мене єдиною близькою людиною, яка охоче допомагала мені у всьому. Навіть із пологового будинку вона забирала мене разом із Майком. Я досі їм вдячна за такий подарунок. Я й подумати не могла, що в мене буде все, як і в інших людей.

— Ну от і все. Знайдемо ми тобі роботу. Але ти даремно не погодилася. Так же можна було й підвищення виторгувати.                                                    

— Оль… я його бачити не можу, а ти про торги та підвищення.

— Ти, до речі, впевнена, що не хочеш про сина сказати?

— Впевнена.                                                    

За пів години розмов ми розходимося. Я прямую додому, тому що зустрічі в мене вже призначені. Час говорити Агаті, що найближчими днями у неї вихідні. Не впевнена, що її ніхто не перехопить, але в мене немає вибору. Йти з дому на весь день, лише щоб зберегти няню для Артура — нерозумно.

Агата зустрічає мене здивовано, але нічого не запитує, а коли я їй усе пояснюю, каже, що буде чекати дзвінка. Ми з нею прощаємося, я переодягаюся й беру сина на руки. Страшенно скучила за весь вчорашній день.                                                    

Після масажу стоп і щільного годування, Артур засинає, а я вирішую приготувати собі обід. У цю мить у двері дзвонять. Я чомусь думаю, що це Агата щось забула, хоча минуло вже чимало часу.

І тільки відчинивши двері, застигаю, тому що на порозі стоїть Богдан.