Глава 5

— Артур поводився чудово, — повідомляє мені Агата, коли я повертаюся додому. — Їв, спав, трохи задивився на карусель, що ви повісили на ліжечко. Більше не плакав, — повідомляє наприкінці те, що мене найбільше цікавить.

Якби Артур весь день розривався через мою відсутність, я б закінчила з роботою тієї ж миті. Втім, я й так з нею закінчила. Офіційно мене звільнили, а тому з завтрашнього дня я сиджу вдома й активно шукаю роботу.

— Завтра в той же час? — уточнює Агата.

— Так.

Що я їй скажу? Що першого ж робочого дня мене звільнили? Нехай приходить завтра. Я з’їжджу до Олі, провітрюся, а дорогою пошукаю вакансії й запишуся на кілька співбесід. Тепер я не так рішуче налаштована влаштовуватися тільки в готель. Я ладна працювати де завгодно, лише б утримувати себе й Артура. Хоча ні… туди, де була сьогодні, я точно не повернуся.

Поки син спить, приймаю душ і заварюю собі імбирний чай. Різкий смак трохи відвертає від гірких думок і спогадів, які впали на мене лавиною. Я горнуся в махровий халат і вдихаю пряний аромат імбиру. Опанувати себе не вдається: руки тремтять, думки хаотично змінюють одна одну, а уява вперто малює минулу зустріч.

Домовитися із собою не вдається. Я однаково думаю про те, що сталося. Пригадую нашу розмову. Прокручую в голові кожне слово і тремчу від страху. Шкіра вкривається сиротами, у голові коїться повний безлад. Я боюся, що зробила щось не так. Якось спонукала Богдана на пошуки інформації про мене. Та що там! Йому достатньо зазирнути в мою особову справу, щоб побачити там графу сімейного стану та наявності дітей.

Навіть думати не хочу про те, що він зробить, коли дізнається, що я приховала від нього вагітність і народження сина. Сумніваюся, що він мене зрозуміє, хоча причин мовчати в мене було більш ніж достатньо. Як і в нього мені не вірити.

Тільки зараз, сидячи на кухні за чашкою гарячого чаю, раптом спадає думка, що в нас не було жодного шансу. Ми спробували побудувати стосунки на руїнах, і нам очікувано не вдалося.

Я була розбита зрадою колишнього чоловіка, а Богдан… він просто чекав мене. Довго, нестерпно, вперто. Чекав, хоча намагався жити, завів сім’ю, хоч разом вони прожили недовго. У день, коли я дізналася про зраду чоловіка, я випадково натрапила на Богдана у ВІП-кабінці клуба, куди поїхала заливати своє горе. Уже за місяць ми поринули в стосунки з головою. А з часом я його зрадила. Сказала, що як і раніше кохаю колишнього чоловіка й не можу без нього жити.

Здалася під погрозами Ігоря й кинула людину, яку кохала.

Я зізналася йому занадто пізно. Тоді, коли він уже не міг мені повірити. Проте повірив своїй колишній дружині…

Думки повертаються до нашої сьогоднішньої зустрічі. До його руки й безіменного пальця, на якому не було обручки. Вони з Лікою знову розлучилися? Або ж…

Рука сама мимоволі тягнеться до телефона, але я миттю її обсмикую і змушую себе стриматися. Навіщо знову шукати інформацію? Що я там побачу? Щасливі сімейні світлини?

Попри вмовляння не лізти в минуле, не можу цього не зробити. Переконую себе, що це для моєї ж безпеки. Я маю переконатися, що Богдан щасливий із Лікою. Це дасть мені можливість вдихнути на повні груди й не хвилюватися, що він зацікавиться моїм сином.

Втім, до чого цей обман? Я просто хочу дізнатися, чому він не носить обручку.

Вбиваю в пошуковик ім’я Богдан Кощеєв і отримую безліч його знімків і політичних статей. З одних заголовків дізнаюся, що він став не мером міста, як хотів, а губернатором області. Мені стає недобре, особливо коли я дізнаюся, що пост мера займає мій колишній чоловік. Невже в цьому полягала помста? Стати вище Ігоря й керувати ним, як заманеться?

Серед заголовків не знаходжу нічого про його особисте життя. Не пишуть ні про сина, ні про дружину, та й на знімках він завжди сам. І на жодному з останніх я не бачу обручки. Глитаю. Хапаю чашку зі столу і встаю, починаючи ходити кухнею. Вбиваю останній запит «Дружина Богдана Кощеєва». Міцно зажмурююся, а потім усе ж розплющую очі. Заголовки, що потрапили мені на очі, схожі на назви трилера.

«Наречена Богдана Кощеєва знайдена мертвою».

«Майбутня дружина губернатора померла за таємничих обставин».

«Про причини смерті Анжеліки Кощеєвої як і раніше нічого не відомо».

Я зовсім нічого не розумію. Залишаю недопитий чай на столі і йду до спальні. Вмикаю ноутбук і наступну годину проводжу за пошуками. Розумію, що потрібно зупинитися, але не можу. Відкриваю статтю за статтею й розумію, що я абсолютно нічого не знала про його життя за цей рік. Судячи зі статей, Богдан так і не одружився з Анжелікою. Ба більше, її вже не було серед живих. Вона померла, а причина її смерті досі нікому не відома.