Глава 2

— Гей, ти, — летить мені через стійку. — Як тебе там…

Чоловік із масним поглядом і єхидною посмішкою опускає погляд на лівий бік грудей. Прямо на бейджик, де вказано моє ім’я.

— Лєра? На рідній мові розмовляєш, чи що?

— Розмовляю, — відповідаю, підтверджуючи слова ще й кивком голови. — Слухаю вас.

— У мене злив у номері не працює, — з незадоволеним виглядом повідомляє постоялець.

— Уже відправляю до вас майстра, — кажу із широкою усмішкою.

— І довго він буде йти? У сенсі, чекати його потрібно?

— Ні. Можете відпочити в СПА-зоні або випити коктейль у лобі-барі. Майстер усе зробить і ми відразу ж повідомимо вам.

— І що, у майстра є ключ? — єхидно цікавиться чоловік.

Я набираю повні легені повітря й кидаю приречений погляд за спину постояльця. Там зібралася пристойна черга. Когось потрібно заселити, а хтось прийшов обурюватися, так само як і цей чоловік.

— Так, у майстра є ключ, — спокійно пояснюю я. — Він відчинить двері вашого номера, зайде, полагодить кран і піде.

— А якщо щось спи… кхм… вкраде, тобто?

— Всі цінні речі раджу класти в сейф, — натягую на обличчя чергову усмішку. — Вам брошури видавали. Там усе це зазначено.

— Шо? Тобто ти мені прямим текстом заявляєш, що з номера можуть щось вкрасти? — ошелешено перепитує чоловік.

— У нас не було подібних прецедентів.

— Але ж можуть бути?

— Ми не виключаємо людський фактор, тому, щоб уникнути неприємних ситуацій, просимо вас скласти цінні речі в сейф. Або можете залишитися в номері на час роботи майстра, — кажу завченими фразами.

— У мене всі речі коштують дорожче, ніж ти на ніч, — не втримується від образи.

Я набираю повні легені повітря, щоб відповісти чоловікові, але він раптово видає:

— Уже до вечора ти тут працювати не будеш. Некомпетентним співробітникам не місце в готелі мого кращого друга.

Я чіпляю ту ж чергову усмішку й киваю, уточнюючи:

— Так майстер вам більше не потрібен?

— Потрібен. Мій номер триста восьмий.

Я швидко оформлюю заявку на виклик майстра й перемикаюся на наступного в черзі. Не скажу, що погроза позбавити мене роботи не подіяла. Навпаки, я починаю нервувати й плутати слова, а ще мало не заселяю пару з номера класу «люкс» у звичайний «економ».

— Роберте, заміни мене. Я на п’ять хвилин. Вийду віддихаюсь.

— Іди.

Я шепочу слова подяки й тікаю на невелику терасу готелю, побудовану спеціально для персоналу. Вдихаю прохолодне весняне повітря й дивлюся на величезну територію готелю.

Заспокоїтися вдається не відразу. Конфліктувати я не люблю, особливо з людьми, схожими на сьогоднішнього постояльця. Те, що він знайомий із власником готелю, ще не дає йому права розмовляти зі мною в такому тоні й сипатися образами.

Усередині поселяється неприємне передчуття. Моя сьогоднішня зміна закінчується рівно о дванадцятій. Сподіваюся, у чоловіка не буде часу повідомити про мене керівництву. Втім, нічого не зміниться, якщо він зробить це після мого відходу. Я тут єдина Лєра й кара мене наздожене в будь-якому випадку.

— Лєро, йдемо, — на терасі з’являється ще один адміністратор — Джейн. — Ми не встигаємо.

Джейн влаштувалася на роботу всього тиждень тому, й так само як і я, шокована побаченим напливом. Я киваю їй і востаннє кидаю погляд на територію. Помічаю чорний седан внизу. Такий колись був у Богдана, і я чомусь не можу відірвати від нього погляду. Бізнесмен із Л…? Яка ймовірність того, що це він?

— Ходімо, — квапить мене Джейн, і я відвертаюсь.

Намагаюся переконати себе в тому, що це дурниці. Чорними седанами володіє безліч чоловіків. Таких збігів просто не буває. Не могла я влаштуватися на роботу в готель, куплений чоловіком, якого сподівалася більше ніколи не зустріти.

Ми з Джейн повертаємося за стійки й намагаємося відпустити людей якомога швидше. Завдяки тому, що таких неадекватних, як чоловік із забитим зливом у номері, не траплялося, ми даємо раду швидко. Уже за дві години у фоє спокійно й тихо. Я дозволяю собі видихнути й ще раз усе перевірити. Постояльці, звісно, прийдуть, якщо будуть претензії, але краще помітити помилку в поселенні відразу.

Не виявивши нічого підозрілого серед своєї статистики, дозволяю собі розслабитися. Таку дурницю вигадала. Рознервувалася без причини. Впевнена, усе буде гаразд. І той чоловік, що дивився липким поглядом на мої цицьки й обіцяв мене звільнити, нічого не зможе зробити. Я йому не хамила і поводилася професійно. Сподіваюся, власник готелю адекватна людина й не буде звільняти хороших співробітників за першої примхи своїх друзів, інакше він ризикує до кінця свята залишитися без персоналу.