Будь моїм метеликом

Світло в залі почало згасати, музика повільно стихала. Серед глядачів панувала тиша. На сцені в дивних позах застигли танцюристи. Зараз точно щось буде відбуватися. Всі занурилися в очікування. Через декілька секунд, спалахнули прожектори в різних частинах зали. Десь зліва, скрипка почала грати повільну мелодію, що ставала дедалі голосніше, блідо-жовті промені прожекторів поповзли до центру стелі над сценою. До скрипки додалися ніжні звуки піаніно. Коли промені зійшлися в суцільне коло, в цьому колі з'явилися дві маленькі жіночі ніжки, зі стелі плавно почала опускатися дівчина з величезними блакитними крильцями, які яскраво переливалися зеленим відтінком. Вона була такою тендітною і гнучкою, крильця неначе й справді були її від природи. Дівчина не була схожою на фею з дитячих казок. Ні, ані трохи! Вона справжній метелик з невеличкими вусиками на голові. Здавалося, що весь цей час, поки метелик кружляла над сценою, Джон не дихав. Він сидів з широко відкритими очима, руками впився в підлокітники, ноги міцно притиснув до підлоги. Вона пролітала прямо над ним. Він відчував потік холодного повітря на обличчі. Відчував запах солодкого малинового парфуму, що розносився по залу. Це щось дивовижне, важко передати, наскільки сильним було захоплення чоловіка. Він намагався розгледіти в дівчині все до дрібниць. Джон почав пильно вдивлятися в обличчя «метелика». Великі очі, кольору не видно, маленький носик і маленькі пухкі губи. Дуже ніжні риси. Краще за неї, напевно, й не знайдеш акторки на роль метелика. Руки неквапливо, найніжнішими рухами розсікали повітря. Ноги були неначе склеєні одна з одною. Чорне вбрання, що обтягувало та робило крила лише яскравішими. Лише якщо придивитися, то було видно тонесенькі мотузки, які тримали дівчину-метелика. В ці хвилини Джон забажав її більше, аніж будь-кого, будь-коли. Так сильно, що одразу після виступу, знайшов цю дівчину. Без крилець дівчина не була такою незвичайною як з ними. Величезні карі очі, незвично величезні. Вони займали половину обличчя. Чорне волосся було зібране в тугу гульку на потилиці. Дівчина самотньо сиділа в гримерці та знімала косметику з обличчя.

- Вітаю! Мені передали, що Ви хотіли зі мною зустрітися, але я поспішаю. Тож, вибачте, у Вас обмаль часу. Це щось термінове? – дівчина добре знала, що за гість до неї навідався. Це ж власник великої торговельної компанії. Зараз всі журнали та інтернет-видання гомоніли про його стрімкий успіх.

- Я швидко. Є лише одне прохання - будь моїм метеликом! – чоловік стояв коло дверей відійшовши від входу на декілька кроків. Руки були складені на животі, мов у охоронця. Він був досить спокійний, як для людини з таким дивним проханням.

- Що? Не зрозуміла.

- Будь моїм метеликом! Я хочу, щоб ти стала моїм метеликом. Це лише на декілька днів. Просто будеш жити в кімнаті за склом, щоб я тебе бачив. Але з цими чарівними крильцями, мов справжній метелик.

- Що? Це бож...це дуже дивне прохання. Навіть, не знаю як реагувати...Ні, я не буду Вашим метеликом! А зараз вибачте, мені потрібно збиратися, на мене чекають. – дівчина почала збирати свої речі, але зупинилася, коли чоловік продовжив говорити.

- Я розумію. Моє прохання незвичне, але в ньому немає нічого поганого, непристойного чи будь-чого. Просто три дні ти будеш в кімнаті за склом з купою квітів, великими вікнами. Я лише іноді дивитимуся на тебе. В тебе буде їжа, вода, ванна кімната, її я не бачитиму. А ще ось. – чоловік взяв папірець та ручку на столі, щоб написати велику суму. - Це за три дні, а далі якщо захочеш, за кожен наступний день ще по 4 тисячі – Подумай. До побачення!           

Минуло декілька днів, перш ніж дівчина, на ім'я Рейн, змогла обміркувати пропозицію.  Кожного дня, після виступів, які обмежувалися лише одним містом, вона поверталася в маленьку кімнату в гуртожитку. Переодягалася та готувала їсти, потім чекала своєї черги аби прийняти душ. А перед сном, Рейн часто сиділа на ліжку увімкнувши настільну лампу й довго вдивлялася в кожен куточок кімнати. Вдивлялася в тускніючи коричневі стіни. В білу стелю, на якій облущилася фарба. В стару шафу, на якій ледве зачиняються дверцята, в подряпаний стіл з підкошеними ніжками, в стілець який скрипів при кожному русі. Старий холодильник та маленька електрична плита. Ліжко й те, не зручне. Ще й на додачу, це все просочене її купою думок про минуле життя. Про всі сварки з рідними. Вона часто жаліла, що перервала всі зв’язки з родиною, та не зробить перший крок до примирення, бо не вважає себе винною. Про місце роботи, що не приносило їй задоволення, але вона мусила там працювати для досвіду та і найбільше їй подобалася роль метелика, вона була головною. І лише там, в ті хвилини, літаючи над великими декоративними квітками, над головами глядачів в її житті не було проблем, думки були прозорими, тіло легким. Будучи метеликом дівчина почувалася прекрасною та бажаною. Думки про це налаштовували на сон. Але це більше були намагання міцно заснути, а не сон. Спочатку лунали гучні сварки подружжя по сусідству, вони завжди починали тихо, пошепки, а потім голоси ставали все гучніше та грубіше. Доводилося вставати з ліжка, виходити з кімнати, щоб зробити їм зауваження, кожного разу вони вибачалися, але все знову повторювалося через день чи максимум два. З іншого боку глуха бабуся, яка на всю гучність дивилася телевізор. Робити зауваження чи жалітися на цю навіжену, було ще гірше, ніж терпіти любовні драми Боллівуду зі всіма їхніми піснями.

Зарплатні акторки маловідомого танцювального театру, не вистачало, аби винаймати окремо квартиру, вже не говорячи про її покупку.  А ще на їжу, одяг, косметику та інше. Тож доводилося лише все терпіти та чекати часу, коли все налагодиться. Але ж терпіння має свою межу і вона вже досягнула краю. А тут ще й дивак-багатій зі своєю пропозицією. За три дні вона зможе купити невеличку квартиру, а якщо ще трохи затримається, то купить гарну квартиру з декількома кімнатами. Але найголовніше, Рейн зможе змінити своє життя, знайти кращий танцювальний театр, жити у власному житлі, не економити на речах на яких не бажано це робити. Нарешті вона не буде страждати від свого рішення бути самостійною. Джон же говорив, що нічого не пристойного, просто буде іноді дивитися. Вона читала про нього в інтернет-виданнях. Знайшла навіть нещодавнє інтерв’ю. Він склав враження доволі пристойної людини. У всіх же є свої безумства. Можливо варто бодай спробувати? Через декілька хвилин Рейн, опанувала твердою рішучістю, знайшла номер телефону головного офісу компанії Джона. Слухавку підняла секретарка. Дівчина вирішила нічого не пояснювати:
"Добрий вечір! Передайте, будь ласка, Містеру Ліну, що я згодна" - і поклала слухавку. Вже через декілька годин, Джон Лін, забрав Рейн до свого будинку.