28. Ліка. Обиратиму завжди тебе.

Поки роблю канапки з лососем та ікрою, все думаю, чи правильно я зробила, що пробачила Харитону його дивацтва? Я завжди розуміла, що мій чоловік ще той чортяка, зі своїми особливостями, норовом. Він повсякчас загонисто та гонорово поводить себе всюди, ставить себе та свої інтереси вище інших. Однак я на це завжди дивлюсь крізь пальці. Хто без недоліків? У всіх вони є. Я навчилась сприймати Харитона, як розбещеного хлопчика, котрий звик бути в центрі уваги та й все. Для мене найголовніше те, що він, хоч і хизується, але не поливає когось брудом і до мене ставиться шанобливо, є моєю дбайливою підтримкою в тяжкі хвилини. Я, що вже там приховувати, мало святим його не вважала певний період, бо він терпів мої істерики та панічні атаки, що траплялись після кошмарів. І досі він лишається моїм захистом від незгод. І, що найважливіше, я ще досі влаштовую його, як жінка, хоча я й пуста... Який би інший чоловік продовжував кохати бездітну? 

Та цей вечір п'ятниці дещо змінив. Харитон вперше обмовив мене. Зробив винною. І все заради того, щоб вигородити себе. А потім... Потім він кинувся виправдовуватись і переді мною. Я вдала, що повірила йому, та насправді замислилась. До цього перед будь-ким, чи то перед братом, другом, знайомим або незнайомцем, але мій чоловік вихвалявся мною, змушував усіх повірити, що я жінка, якої ще пошукати треба. Словом робив все, аби всі йому заздрили, аби всі думали, що мені з ним, а йому зі мною неймовірно пощастило. Але цього разу, перед Сашком, він, грубо кажучи, назвав мене дурною. Це мене, звісно, образило й викликало сумніви щодо чоловіка. Втім все ж ми не сварились. Я прийняла його пропозицію зробити цей вечір романтичним і залишити всі питання на потім. Однак неспокій гірким осадом оселився в моїй душі. Я хоч і вирішила не робити поспішних висновків, але чітко поставила мету стати уважнішою до нього, придивлятися до його поведінки. Та чи доречна така обережність із тим, хто мене оберігає? 

— Кохана, у мене вже все готово! Ти там як? — озивається той, про кого думаю в цю мить, нагадуючи мені про поточні справи.

— І я з усім впоралась! — так само відгукуюсь через усю квартиру до свого партнера, прибираючи зайве зі столу.

— То я на тебе чекаю! — вловлюю слухом ще один вигук зі спальні.

Натягаю усмішку на вуста. Беру тарілки та впевненою ходою йду на голос, уявляючи, що на мене чекає в кімнаті... 

Може дарма наговорюю на чоловіка? Може він і справді хотів, як краще? До того ж сюрпризи він вміє робити. Після важкої розмови інформація про школу французької щодо мого навчання там дійсно підтвердилась — Харитон пред'явив подарунковий сертифікат. А це вже не порожні балачки. Не міг же він домовитись про нього за дві хвилини? А тепер ось романтична атмосфера, яку, як думаю, була щойно створена ним наразі у спальні. Раз на місяць або два ми завжди таке влаштовуємо.

А втім — ні. Те, що я бачу, ми ще не влаштовували...

Я гадала, що подальший вечір буде таким, якими були й попередні. Втім, не вгадала. Навіть моя уява була до такого не готовою. А річ у тому, що крім десятка звичайних арома-свічок, якими нині прикрашена вся кімната, та крім романтичної мелодії — на всю стіну в напівтемряві спрямована картинка проєктора. І там дріботять мої фотографії..

— Що це? — дивуюся, адже в нашій квартирі такого приладдя не спостерігала раніше.

— Ще один сюрприз. Готував його на твоє день народження, але, думаю, ще встигну до нього вигадати щось значно чарівніше. Тут колекція твоїх найкращих фото. Йди сюди, — гукає мене Харитон до себе на ліжко, розставивши руки по обидва боки.

Ставлю тарілки з канапками на тацю, доєднавши їх до гурту келихів з вином і шоколадними цукерками, а сама йду в обійми до чоловіка. А з'єднавши своє тепло з його, відпускаю свої тривожні думки. Ні — мабуть, я щось вигадую зайве. Харитоша мене кохає. І завжди кохав. То поява Сашка вибила у мене ґрунт з-під ніг, а його дивні питання змусили засумніватись у своїй реальності та відданості чоловіка.

— Кохана, пам'ятаєш, як було зроблено це фото? — ніжно притискаючи мене до себе, привертає мою увагу до стіни зі світлиною мій романтик.

— Так, — усміхаюся, поки на серці розливається медом спогад. — Ми гуляли Одесою минулого літа й твій друг, до якого ми їздили в гості, котрий фотограф, весь час хотів мені фотосесію зробити. Все казав, що мені з моїми зовнішніми даними варто було б бути моделлю.

— Так, бубочка. Було таке. А потім він випросив у мене дозвіл, щоб тебе сфотографувати, поки ми всі гуляли Дерибасівською, — вдарився у спогади й Харитоша, гортаючи пультом слайди з проектора. — ...Але поки він фотографував тебе, між нами сталася одна специфічна розмова. Ти нічого не знаєш про неї, але зараз я хочу розповісти тобі її...

Я відсторонююсь від коханого для налаштування потрібного зорового контакту, який неможливий під час обійм.

— І що такого я не знаю? — зацікавлююсь.

Харитон хапає одне тонке пасмо мого волосся, яке вибилось у мене з-за вуха, та накручує його на свій вказівний палець.

— Він сказав, що хоче відбити тебе у мене.

У мене розширюються очі від почутого.

— Жартома?

— Ні... — сміється іронічно Харитон. — Просто в нього нічого не вийшло.

— Щось не пригадую, щоб він щось такого... незвичного зробити намагався... — напружую пам'ять.

— Ми після цього швидко поїхали з Одеси, — пояснює коханий. — А ще пам'ятаєш... Пам'ятаєш того хворого на голову Петра? З твоєї роботи.