24. Ліка. Як це розуміти?

Події останніх днів досі мене не відпускають. Сюрприз від Марфуші. Підозріла поведінка чоловіка. Домовленість про уроки французького із Сашком!.. І на все це нині я майже ніяк не реагую, а просто пливу за течією. На щось заплющую очі, у чомусь комусь піддаюсь, не суперечу, дозволяю незначним змінам увійти в моє життя...

Чи задоволена я? Не знаю. Не вірю ні в що. Поки що... Я поїду до Парижу? Невже?! У Харитона від мене секрети? Чи це паранойя? А Сашко?! Я тепер із ним частіше спілкуватимуся. Він знову стане частиною мого життя... Та чи надовго?..

— Кохана, ти вже йдеш у ліжко? Ти ж не хочеш спати на дивані сама? — зненацька вдирається в нетрі моїх думок Харитоша, гукнувши мене зі спальні.

Тільки зараз усвідомлюю, що я вже з пів години вдаю, що читаю книгу в нашій вітальні. Але дивлюсь крізь свій гаджет, на якому читаю, бо не можу зосередитись на тексті через хурделицю з думок. Сьогодні вже вівторок і завтра відбудеться перший урок з французької. І це так... бентежно!

Чим ближче до дня початку навчання, тим більше хвилююся. Як буду взаємодіяти з Сашкою? А чи зможемо забути минуле й думати про французьку в моменти спілкування? Це ж доведеться щоразу дивитися один на одну по відео... А якщо він постійно буде у гольфі, як у суботу, то я зможу зосередитись на вивченні нових слів, а не дослідженні рельєфу його рук?..

— Кохана? Ти що, вже заснула там? — знову заважає моїм хвилюванням Харитоша.

— Я вже тут, — оголошую свою появу у спальні та лягаю поруч із чоловіком, аби не привертати зайвої уваги до себе. — Коханий, а ти... — хочу спитати чи повідомив Харитон Сашкові мої контакти, за якими завтра він би міг зі мною зв'язатися. Але цей намір у дії стає важко виконати. Після розмови з Сашком у суботу ми про нього не говорили...

— Що бубочка? Хочеш спитати, чи я нічого не забув? Не забув, кохана. Зараз тебе обійму. Йди сюди, — кличе чоловік до себе.

Потрапляю в міцні лещата. Проте в обіймах свого партнера я відчуваю себе скуто. Його руки здаються мені кайданами.

Та чи вперше? Так бувало і раніше, але я терпіла, не звертала уваги на відчуття незручності, бо не хотіла бути невдячною свинею. Але раніше у моє життя не вривався Сашко й не ставав моїм репетитором. Ці обставини повертають мені давно забуті спогади, від яких я відмовилась, бо вони були для мене болючими.

— Харитоша, можна в тебе дещо запитати? — вдруге набираюсь сміливості, щоб дізнатись про те, що мене хвилює.

— Питай. Що тебе цікавить? — приготувавшись до сну та заплющивши очі, відповідає мій благовірний.

...Слова застряють грудкою в горлі...

— Кохана?

— ...Що тобі завтра приготувати? – не вистачає у мене хоробрості спитати прямо. Тому вдаюся до хитрощів: — Може якогось м'яса по-французьки?.. До речі, а щодо французької! Це в мене завтра урок з Олександром?

Відчуваю, як при згадці репетитора м'язи рук Харитона напружуються.

— Урок? Ой. Кохана, я забув тобі сказати. Вчора Саня повідомив, що сталася помилка. На жаль, у нього надто щільний графік і він не може навчати тебе.

Почуте збиває з пантелику. Що це означає? Сашко злякався? Сашко не бажає зі мною займатись? Що за дурні відмовки?

— Зрозуміло, — не приховуючи пригніченість, стисло відрубую.

— Тільки не засмучуйся, кохана. Хіба ж це причина для суму? — сканує мій стан чоловік. — Та й чи потрібно тобі вчити ту французьку? Я думаю, вона тобі не потрібна. З ким ти будеш на ній розмовляти? Якщо вже так сильно хочеш, то, думаю, ти зможеш вивчити все й сама. Ти у мене здібна. Я в тебе вірю. Безплатні відеоуроки є і на YuoTube. Он бери Марфаню й вчить із нею разом, щоб не було нудно. Втім, я гадаю, що вчити нічого й не треба. А якщо переймаєшся за поїздку до Парижу, то згадай, як ми їздили на Лазурку? Гугл перекладач у допомогу й все у шоколаді.

Уважно вислуховую все, що говорить Харитон. І не знаю, як це назвати. Підтримка? Навряд чи. Відмовляє мене від починання й не червоніє.

На мить вловлюю емоцію гніву, спрямовану на Харитона. Але вчасно себе зупиняю. Це ж не він скасував заняття.

— Я не засмучуюсь. Ти маєш рацію. Мабуть... Добраніч, коханий, — аби не роздмухувати із дріб'язку катастрофу, обираю сон, а не балачки...

Та чи засну тепер?..

І дійсно — пів ночі мені не спиться. На відміну від Харитона, який сопить у дві дірочки та й усміхається крізь сон. А я дивлюсь на нього та питаю себе. Чому мене так розізлили його слова? Чому він взагалі так відгукнувся про ситуацію? Як це розуміти? А Сашко? Чому відступився? Чому раптово з'явилися перепони? Щільний графік? Та невже!? Ймовірно, він засумнівався у тому, чи правильно буде нам спілкуватись після того, що сталося між нами. Не вважає це нормальним. Вважає, що краще буде відректися від мене, забути мене, що поганий сон... І як же його слова, що він може стати мені опорою, що хоче зробити мене щасливою? Порожні обіцянки-цяцянки? Ха! Ось так і вір чоловікам. Навіть допомогти у вивчені мови не здатен...