14. Ліка. Музика мого серцебиття.

Пішов і, навіть, не поглянув на мене...

Дурепа, а ти колись такою закоханою у нього була! А втім — ну й спасибі йому за нейтралітет. Ймовірно він розуміє, що я заміжня й не хоче руйнувати моє сімейне та тихе щастя.

Але ж розмови? Він бажав зі мною поговорити — знаю. От тільки я не здалась. Не розтанула, як минулого разу... І правильно зробила. Вірогідно.

За поведінкою Сашка не помітно, щоб він за мною сумував чи побивався. Я думаю, що він цілком спокійно пережив цю ніч у нас. Не рахуючи випадку з Вадиком... А поговорити хотів, можливо, про те, щоб я не тримала на нього зла?..

Та годі вже! Не таке він й велике Цабе, щоб скільки часу та енергії витрачати на думки про нього. Вистачило з мене в минулому. Досить! Натомість вирішую зайнятись прибиранням і починаю з гостьової.

Однак, щойно потрапляю туди — знайомий запах заповнює всі легені.

Він що, весь флакон парфумів вилив на себе перед тим, як покинути мій дім? Але ж дивно — в коридорі шлейф Олександрових парфумів значно менший... Напшикав стіни ними чи що? Гостьова вся аж тхне чоловічим насиченим ароматом...

Розумію, що з прибиранням тут дещо почекати треба, тому прочиняю вікна, щоб провітрилась гостьова та планую зайнятись їжею. Але спершу вирішую піти у вітальню за колонкою, на якій завжди вмикаю негучно музику, щоб готувати в кайф.

Колонку знаходжу на журнальному столику біля дивану... І біля маленького чорного блокноту...

Уважніше придивляюся до канцелярського предмета. Раніше я його начебто не бачила. Та й Харитон не любить блокноти. Звідки він взявся тут?

Обережно беру блокнот і уважно розгортаю сторінки... І шкодую, що це роблю, ще й оком не встигнувши кліпнути.

Це блокнот Сашка! Його почерк. І слова французькою мовою...

Що за покарання? Він же пішов! Пішов, але чому все мені нагадує про нього досі?

Дратуюсь знахідці. Та все ж кручу її в руках. І розгортаю шкіряний вибір на першій сторінці. Без особливого ентузіазму читаю.

Здається, це... Вірші? Французькою... Ні. Пісні. Ось куплети та приспів французькою, а на наступній сторінці український переклад. Це розумію, коли читаю заголовок "Історія кохання" і знаходжу поблизу знайоме сценічне ім'я виконавиці, пісні якої я чула раніше.

Відкладаю блокнот, пробігшись очима рядками без заглиблень у сенс. Нічого порпатися у чужих записах. Беру bluetooth-колонку та йду на кухню готувати яблучний пиріг. Дорогою шукаю музику на телефоні. Обираю популярну українську.

Процес приготування затягує. Відкидаю в цей момент всі думки. Ненав'язлива музика. Тісто. Яблука. Аромат кориці. Відчуття безтривожності... А коли приготування завершую, думаю, що саме час вмикати електропічку. Та несподівано ловлю себе на думці, що з колонки більше не чути українських слів...

Дивуюся збігу. Випадково зустрічається саме та французька пісенька, переклад якої я нещодавно читала у блокноті Сашка. Казкову мелодію не переплутати з іншими. Та я не зважаю на це. Усміхаюся випадковості та у ритмі вальсу пересуваюся кухнею, щоб увімкнути піч, а потім всунути у неї форму з шарлоткою. Сміюся з того, що несвідомо закортіло приготувати саме цей десерт. Його витоки французькі.

Мій настрій помітно покращується. Помічаю це й бажаю його зробити ще кращим. Для цього шукаю улюблені хіти Лари Фабіан. Починаю з "Malade".

Я не розумію французьку. Ніколи не вчила цю мову, проте мені б хотілося це зробити. Я колись, навіть, намагалася. Надибала відеоуроки в інтернеті. Однак мій язик не піддався новим звукам. Мене вистачило на небагато. "Привіт" і "як справи" — ось і майже всі мої успіхи. А ще "кохання назавжди", "дякую", "вибачте", "але чому", "жаль" і тому подібні поодинокі вислови у моєму словниковому запасі. Деяким словам мене навчив Сашко...

Невільно згадую момент, як після танців під дощем на його винайманій, на час відпочинку, квартирі, він вчив мене вимовляти літеру "р" французькою та говорити цифру "один". Але я була настільки поганою ученицею, що ми весь час лише рвали свої животи — настільки смішно промовляла я словечка...

Ось і пісня змінилась іншою. "Je t'aime" наразі лунає... Сашко мені її того вечора перекладав. Як зараз пам'ятаю його туманні очі в ті хвилини...

Ностальгія зненацька наганяє на мене журбу. В голові лунають ранкові розповіді цього чоловіка... Репетитором французької став. Рада за нього. Він гідний всього найкращого...

Силую себе згадати про поточні справи. Планую ще приготувати салат із залишку грибів, які вчора не використала. Однак... прибираючи поверхню, на якій готувала пиріг, на мене накидається нестримне маленьке бажаннячко...

Нічого ж страшного не буде, якщо я зазирну в той клятий блокнот? Може щось цікавеньке знайду...

Йду у вітальню та забираю на кухню з собою чужу річ. Перегортаю сторінку за сторінкою... Суцільні переклади пісень. Аж смішно.

Погляд падає на сердечко, намальоване та зафарбоване звичайною кульковою ручкою синього кольору. Воно зроблене поряд із заголовком "Voilà". Зацікавлююсь та читаю, а потім роблю висновок, що слова несуть велике значення. Тут про самовираження,  про мрії, бажання, про крик душі людини, котрій так важливо, щоб її любили, підтримували, щоб її не покинули, а прийняли такою, як вона є...