6. Сашко. Прояв ввічливості.

Досі не можу повірити, що я погодився на пропозицію Харитона й завітав додому до нього та його дружини... З якою у мене колись був роман!

Господи, чому твої шляхи такі непередбачувані? Знав би про такі перспективи — в житті не їхав би сюди й не писав би повідомлення Даниленку.

Це все, неначе обухом по голові! Хоча, на перший погляд, нічого надприродного не сталося, але моя совість кричить, що вона так не може. Це все якось не так, як годиться. Я колись цілував у вуста дружину товариша, а нині користуюся його гостинністю й ванною кімнатою, в яку пішов нібито помити руки після того, як їв руками піцу. Піцу, яку приготувала Ліка.

Мені нині соромно перед нею. Вона не розділила з нами трапезу й так і не поговорила зі мною. Думаю, вона мене уникає. Що й не дивує, бо мій візит не є нормальним явищем. Як вона ще не прогнала мене? Я зіпсував їй вечір. Її чоловік мав би проводити час із нею, а не зі мною. У мене відчуття, наче я вкрав частинку, що належить їй.

Не уявляю її думки зараз. Либонь, вона мене проклинає. Ніхто не має права вчиняти так, як я. Захотів — обірвав зв'язок, захотів — явився на один вечір. Гадаю, їй неприємна моя присутність.

Що не скажеш, про Харитона...

Насправді я відчуваю неймовірне виснаження від сьогоднішнього дня. Та не через довгу дорогу й не прогулянку містом або емоційних переживань, а від спілкування з Даниленком. Я вже й забув, який він "важкий". Харитон, скільки його знаю, полюбляє блиснути своїм інтелектом і почуттям гумору. А ще він ніколи не дає спокою. Потік запитань від нього, здається, ніколи не припиниться, а його рот не стуляється. Все йому цікаво знати. Але ще більшого задоволення цій людині приносить розповіді про себе. О так, позерство Харитонова родзинка. Але вихвалянням ремонтом квартири та собою, то ще півбіди, проте вдесяте слухати про його щасливе життя з Анжелікою — це для мене немов отримати в сотий раз поранення ножем у серце. За інших обставин і якби він мав іншу дружину, я б за нього зрадів, але нині. Як то кажуть, радий, але не від щирого серця...

Та попри все, мабуть, лише тому я залишаюсь досі тут. Всі ці три роки я нічого не знав про життя янголятка, а нині маю чудову можливість дізнатись. Для мене це важливо — знати, що все в неї склалося добре, що вона захищена, усміхнена... Що поруч із нею є той, хто робить її щасливою. І якщо цією людиною не став я, то я тішусь, що це Даниленко. Бо хоч яким би він не був кривлякою та хизуном, але видно, що він намагається створити для ангельської дівчинки всі умови, в яких їй було б комфортно жити та насолоджуватись життям. Якщо покласти руку на серце, то можу стверджувати, що зі мною їй би не було так добре. Дружини хороших чоловіків не зраджують їм і не кидають їх. А мене зрадили й кинули. Отже — я не той, хто може утримати сім'ю та створити всі умови для безхмарного та безтурботного життя. Зі мною Анжеліці було б складно. Куди мені, простому вчителю до керуючого престижним рестораном?

З розповідей старого колеги, я дізнався, що янголя не працює, бо не має для цього потреби. Харитон її забезпечує, цитую, : "як принцесу". Він гарно влаштувався, спромігшись обійняти посаду керуючого рестораном, тому заробляє пристойні суми грошей. Його коштом у неї є все — закриті всі базові потреби й не ігнорується жодна забаганка. Він її балує. СПА, квіти, шопінги — все є.

Те саме можу сказати за його поведінку. За короткі моменти взаємодії подружжя, свідком яких я став, можу зробити висновок, що Даниленко Анжеліку не ображає. Можливо, він і поводить себе, як егоїст і фігляр, якщо врахувати, що він не спитав у неї згоди на моє запрошення, бо це сталося у нашій з ним короткій телефонній розмові, втім, Анжеліка не потерпає від принижень. Харитон, наскільки можу його знати за час закордонної роботи, ніколи не був хамлом або тираном. Він джентльмен до кінчиків вух, а це означає, що взаємоповага та взаєморозуміння між ними точно є.

Але... чи достатньо у їхній парі кохання? Це мене хвилює найбільше.

За ті дні, коли я мав змогу ближче дізнатись Ліку, я чітко усвідомив, що вона з тих дівчат, якій вічні цінності, на кшталт кохання, важливіші, ніж матеріальні досягнення. І саме через це я маю сумніви, що Даниленко для неї ідеальна пара. Він хворіє на чванство по життю.

І що це може означати? Я недостатньо добре знав Ліку, чи, може зі мною вона кривила душею? Або змінили свої пріоритети й кохання проміняла на фінансову щедрість Харитона? Щось нічого не збагну. Й це мене змушує залишатись і далі тут, щоб поспостерігати за цим союзом.

Саме з таким наміром знову повертаюсь до Харитона на, затишну та нашпиговану новомодною технікою, кухню.

— Друже, а з твоєю... З твоєю Анжелікою все добре? Якось не гарно, що ми сидимо тут, а вона окремо, — рішуче волію здійснити свій задум, для якого потрібно сконцентрувати увагу на відносинах подружжя Даниленків. — Це виглядає так, наче вона ображена.

— Це нічого. Вона просто сором'язлива, — відказує натомість господар квартири, з усмішкою на пихатому обличчі.

— Соромиться малознайомих людей?

— Щось таке. Вона взагалі полюбляє відокремлюватися від натовпу. Коли ми відвідуємо якісь свята у друзів, їй буває важко знаходитись серед юрби  Не завжди, але таке буває. Доводиться тоді раніше всіх йти додому.

— Хм, який у вас специфічний тандем. Ти полюбляєш натовп, а вона відокремлюється від нього. І як ви знаходите спільну мову? — цікавлюся, впевнено досягаючи своєї мети, але не ставивши собі запитання, навіщо мені це треба. Якщо між Анжелікою та Харитоном не все гладенько, але їх це влаштовує, чи має бути мені якесь діло до цього? Що я тоді зроблю? Натовчу пику Харитону? Сумніваюсь, що це буде правильно. Та й не в моїх правилах таке. Я полюбляю все вирішувати діалогами.