Розділ 11

Перший день після весілля розпочинається в самотності. Прокидаюсь одна, в пустій кімнаті і в зім’ятій весільній сукні. Надіюсь вона не зіпсувалась, буде дуже шкода. Навіть уявлення не маю, котра зараз година, але сонце світить досить високо. Орест напевно поїхав на роботу, не будив мене. Навіть не знаю, як далі вчинити, чи повернутись на третій поверх, чи залишитись тут. З одної сторони ми тепер одружені, з іншої, після того що він вчора дізнався, навряд чи захоче знаходитись зі мною в одній кімнаті.

На краєчку ліжка помічаю акуратно складений мій одяг. Джинси і светр, поруч на підлозі білі кросівки. Він попіклувався про те, щоб я не тинялась по дому у весільній сукні. Піклується за нашу репутацію. Адже по традиції він мав зняти вчора з мене весь одяг.

Згадую нашу розмову і стогну з відчаю. Все якось вийшло не правильно. Але нічого вже не зміниш. Може це на краще. Мою вагітність скоро всі помітять. Можливо мій шлюб буде найкоротшим у світі і сьогодні Орест захоче розлучення. Я не буду заперечувати.

Акуратно знімаю з себе сукню, залишаю її на ліжку і йду в ванну кімнату. Прийнявши душ і одягнувшись, виходжу у коридор.

Сьогодні на першому поверсі безлюдно, від вчорашнього свята залишились лише прикраси і арка. Все пройшло так швидко, наче сон, і зараз я не відчуваю, що щось змінилось. В їдальні зустрічаю свекруху. Вона сидить на своєму місці за столом, снідає і п’є вино. Не зарано для алкоголю?

-         Доброго ранку, - вітаюсь і підходжу ближче.

-         Софіє, мила, приєднуйся до мене. Самій сидіти скучно, - махає вона рукою. - Наталю! Принеси Софії сніданок.

Я сідаю навпроти неї. Олена виглядає стомленою, під очима темні круги, волосся розтріпане і не зачесане. Здається в неї була безсонна нічка. В їдальню з кухні влітає весела  кухарка з тацею у руках.

-         Доброго ранку, Софіє, - радісно промовляє і ставить переді мною сніданок, чашку чаю і тарілку з млинцями та варенням. - Вітаю тебе з вчорашнім святом. Весілля для дівчат це най очікувана подія.

-         Дякую, - стримано киваю.

-         Наталю, принеси мені ще вина, - Олена протягає їй пустий келих.

Кухарка хмуриться, але виконує прохання. Через декілька хвилин Олена знову смакує з повного келиха. Я кошусь на неї, та нічого не говорю. Це не мої справи. Накидаюсь на млинці, навіть не думала, що на стільки голодна. Швидко справляюсь з сніданком і переходжу на чай.

-         Може вина? Випий зі мною за компанію, - Олена вже досить схмеліла і її погляд не чіткий, тіло розслаблене.

-         Ні, дякую. Я не п’ю.

-         І правильно робиш, - цокає вона язиком. - Чоловіки люблять непитущих, красивих і молодих. Поки що ти в сто процентному виграші. Орест буде на руках тебе носити. А ось я втратила свої козирі, залишилось лише це, - вона обводить пальцем навколо свого обличчя. - Та й це не надовго. То ж користуйся нагодою, поки є час. Коли ми старіємо, ми їх перестаємо цікавити.

Її переживання якось мене не дуже цікавлять. Наразі маю серйозніші проблеми. Мені навпаки пасувало б, якби чоловік мною не цікавився.

-         А ви не знаєте де Орест? – запитую у неї. – Він поїхав на роботу?

-         Здається він поїхав з батьком, - вона прищурює очі і робить великий ковток вина. – Ти що з ним не говорила ранком?

-         Ми з ним вчора трохи поспорили, - туманно відповідаю і відводжу погляд. – Ви не знаєте, коли він буде?

-         Ні, - знизує плечима. – Зателефонуй йому.

-         Я не знаю його номеру.

-         Я тобі скажу. Записуй.

Вона диктує номер, а я записую на свій телефон. Перед тим як зберегти, вагаюсь, яким іменем підписати. Зрештою пишу просто Орест.

-         Яка може бути причина посваритись в день весілля? - цікавиться свекруха і прискіпливо дивиться на мене. Мовчу, правди все одно не скажу, а щось вигадувати не хочеться. Вона задумано хмикає і показує на мене пальцем з красивим манікюром. - Я знаю в чому справа. Це все через Дениса. Навіть я помітила, як він крутився біля тебе, а вони суперники з дитинства. Ось Орест і приревнував. Я права?

Погоджуюсь з нею і ледь помітно киваю. Краще хай думає так, ніж знає про мою вагітність від чужого чоловіка. І в що я вляпалась? Коли правда відкриється, мені буде непереливки.

Допиваю чай і виходжу з будинку у двір. Сонячна тепла погода підносить настрій. Скоріш за все це останні подарунки осені перед холодами і затяжними дощами. Вдихаю повні груди свіжого повітря і йду на своє улюблене місце. В альтанці довго сиджу і дивлюсь на екран, де висвічується номер Ореста. Дзвонити йому не наважуюсь. І що скажу? “Як тобі вчорашня новина? Тепер ти зі мною розлучишся? Мені забиратись з твоєї кімнати?” так і не знайшовши слів, вимикаю телефон.

Ближче до обіду йду на третій поверх у свою кімнату і розгублена сідаю на ліжко. Що робити не знаю. Чи збирати речі, чи будемо жити з Орестом в одній кімнаті, як домовлялись? Він напевно сильно сердитий, що я не сказала про вагітність раніше. Можливо він би тоді відмовився від шлюбу зі мною. Хоча в них були якісь домовленості з мамою і порушувати їх було запізно.

Стук у двері переривають думки. Відчиняю і бачу схвильовану служницю.

-         Ледве вас знайшла, я думала ви у кімнаті Ореста, - швидко промовляє дзвінким голосом. - До вас прийшли.

-         Хто?

-         Здається ваша мати.

Цікаво, що їй потрібно? Може привезла мої речі? Було б не погано.

-         Дякую, зараз спущусь.

Перш ніж піти вона роздивляється мене, а я її. Напевно це і є та Діанка, племінниця нашої кухарки, котра сохне по Оресту. Цікаво, чи спілкуються вони між собою? Хоча яка різниця? Чому мене мають хвилювати інтереси небажаного чоловіка?

Беру телефон, засовую у кишеню светра і виходжу з кімнати. Дівчини вже немає. Неохоче спускаюсь на перший поверх. З мамою розмовляти не маю бажання.

Вона стоїть у вітальні, як завжди красива і величава. Її погляд холодний, а обличчя не виражає нічого. Справжня любляча мати.