Розділ 10

-         Тебе взагалі не можна залишати одну. Відразу кавалери налетіли.

Ми плавно танцюємо, не відриваючи погляду одне від одного.

-         Ти мені збрехав, коли казав, що не мав вибору, - звинувачую його. - Чому не дозволив Денису зайняти місце жениха?

Орест напружується, прискіпливо вивчає моє обличчя і відповідає не відразу, наче обдумує, що казати.

-         Я не міг цього допустити. Який з Дениса чоловік? В нього ще вітер в голові віє. Йому ледве за двадцять, яке може бути одруження?

-         То ти хвилювався за брата? – недовірливо прищурюю на нього очі. Він киває і відводить погляд. – Який благородний вчинок.

Не можу обійтись без сарказму, адже бачу, що не договорює. Відчуваю, що має вигоду з цього шлюбу, та не хоче говорити. Може це пов’язано з їхніми сьогоднішніми переговорами?

-         Так, я такий. Все для сім’ї.

На його жартівливий тон не ведусь. Напевно думає, що я дурна і нічого не розумію. Ну і нехай. Все одно все рано чи пізно випливе на зовні.

Ми танцюємо ще декілька танців, а потім Орест знову залишає мене. Він спілкується з чоловіком середніх років і п’є з ним алкоголь, час від часу поглядає в мою сторону.

Я знову стою одна і відчуваю себе небажаною гостею на приватній вечірці. Дениса не видно, напевно поїхав звідси. Міла десь зникла зі своїм іноземним кавалером. А маму я не бачила ще з урочистої церемонії. Хочеться на все плюнути і піднятись на верх, замкнутись у кімнаті і нікого не бачити. Мить роздумую, а потім так і роблю.

Перед тим, як розвернутись і піти, зустрічаюсь поглядом з Орестом. Він наче перевіряє, чи я ще на місці. Теж мені слухняну дівчинку знайшов.

Швидко, як тільки можу, біжу по сходах догори. Злюсь на себе, що все це терпіла так довго. На Ореста, котрий веде себе сьогодні мов неотесаний бовдур. На маму, котра змусила мене одружуватись через якусь свою вигоду. Дратівливо задираю поділ сукні чим вище, навіть ніжна піддатлива тканина мене злить.

На сходах до третього поверху чую позаду квапливі кроки. А потім мене зупиняють, схопивши міцно вище ліктя. Шиплю від болі і повертаюсь до кривдника.

-         Ти помелилась поверхом. З сьогоднішнього дня тобі на другий. Забула?

Здається Орест сердитий не менше за мене.

-         Не помилилась, - огризаюсь. – Просто вирішила не переїжджати. Мені на третьому нормально.

-         А це вже не тобі вирішувати, - хижо посміхається і притягує мене до себе, врізаюсь йому у груди. – Ти тепер моя дружина. То ж будь добра іди зі мною. Нам ще виконувати подружні обов’язки.

Не знаю, чи він серйозно, чи просто хоче налякати, але неприємний холодок біжить по спині. Хочу відштовхнутись, та він мене не пускає, тримає міцно, мов тисками.

-         Ти не посмієш, - боязко вимовляю.

На справді я взагалі не знаю, чого від нього чекати.

-         Ще й як посмію, - нахабний погляд пробігається по тілу.

Зараз я його взагалі не впізнаю. Це не той Орест, з котрим є познайомилась за останніх декілька днів. Або він тоді грав роль, або сьогодні намагається бути не тим ким є.

Без зайвих слів він різко підіймає мене на руки і несе в низ. Я починаю брикатись, але це ми вже проходили і знаю, що результату не буде ніякого. Цього разу він стискає сильніше, аж до болю. Наче і не турбується, що будуть синці.

Орест звертає в коридор другого поверху, підходить до дверей і відчиняє їх. Штовхає ногою і ті відкриваються настіж. Він заходить в середину, зачиняє двері і ми опиняємось у суцільній темряві. Тепер я починаю панікувати. Орест зупиняється, я теж не рухаюсь в його руках. У повній тиші чутно лише важкість наших подихів. Він сьогодні дивний, сильно мене лякає і я не знаю чого від нього очікувати. Від дружелюбного Ореста не залишилось і сліду.

На якусь мить він завмирає, наче не знає, що робити далі, а потім випускає з рук, ставить на ноги, але продовжує тримати біля себе. Легкий рух і кімната освідчується яскравим світлом. Прижмурюю очі і чекаю. Надіюсь, що він опам’ятається і залишить в спокої.

Але дружелюбний Орест не повертається. Обвиває рукою живіт, міцно тулить спиною до своїх грудей. Відчуваю шалений стукіт його серця і важкий подих біля вуха. Легкий запах алкоголю перемішується з ароматом чоловічих парфумів. Теплими пальцями він проводить по руці до плеча, торкається бретельки з лівої сторони. Затамовую подих. Легкий рух і бретелька сповзає з плеча. Сіпаюсь в його обіймах, а він ще сильніше притискає до себе.

-         Ти обіцяв не торкатись мене без дозволу, - видихаю переривчасто.

Відчуваю, як він нахиляється і цілує оголене плече. Шкіра у тому місці палає, по тілу біжать мурашки.

-         Це було до того, як я дещо дізнався, - шепоче на вухо, обдає гарячим подихом. – Виявляється моя дружина не така вже чемна дівчинка, як всі навколо вважають. Хоч я завжди підозрював, що твоя скромність і слухняність лише вдавання.

-         Ти про що?

-         Я про твого коханця, про якого ти вчора промовилась. Я спершу не повірив, та потім вирішив дізнатись більше.

-         Моя мама тобі розповіла? – запитую хрипучим голосом.

-         Яка різниця? Адже це правда. Ти завела роман з викладачем. Яке неслухняне дівчисько, - шалені слова звучать гучно і емоційно.

Він цілує шию. Гарячим язиком проводить по шкірі, з його губ виривається задоволений стогін.

-         Яке тобі діло до мого особистого життя? – обурююсь і вся тремчу.

-         Тепер є, ми ж одружені.

Підводить мене до ліжка і розвертає до себе обличчям. В його очах стільки агресивної хтивості, аж страшно.

-         Я кохаю його, - випалюю.

-         Тепер ти будеш кохати мене, - кривиться і прищурює очі.

Він штовхає мене на ліжко і я падаю на м’які подушки. Повітря вибивається з грудей, паніка наростає з новою силою. Орест навалюється зверху, нависає важкою брилою. Відчуваю жар його тіла, навіть крізь шари одягу. Невже він змусить мене до сексу? Не хочу в це вірити. Він не такий.