Розділ 8

День весілля для мене зовсім не радісний день. Навіть природа зі мною солідарна і вдосвіта все небо затягнуте у сірі важкі хмари, а до години десятої починається дрібний дощ.

Я довго не вилажу з ліжка. Хочеться довіку залишатись під м’якою ковдрою, котрою я накриваюсь з головою і уявляю, що вона захищає від усього світу.

За вікном чутно постійний шум. Все підготовлюється до святкування. А я продовжую лежати в надії, що мене забудуть і залишать в спокої.

Та потім приходить Міла. Вона стукає в двері так довго, поки я не відчиняю.

-         Софіє, треба поїсти і одягатись. Скоро почнуть прибувати гості, - вона говорить крізь зуби, ображена за вчорашнє. Я її розумію, тому не осуджую.

-         Не маю апетиту, - пригнічено говорю і прямую до ліжка.

Було б добре, якби мене ніхто не чіпав.

-         Як хочеш, - вона не наполягає і веде себе байдуже. – Тоді будемо одягати сукню.

Велика коробка ще від вчора лежить на круглому столику біля вікна. Я лише раз на неї глянула і навіть не чіпала.

Міла тягне мене за руку, не дає влягтися назад на тепле місце і щосили підштовхує до ванної кімнати. Замикаюсь з середини і знову залишаюсь одна. Виникає думка не виходити з відси і сидіти до останнього. Так я сплутаю усі їхні нікчемні плани. Та потім вирішую не накликати на себе більших проблем. Можливо сьогоднішнє свято зіпсую, та мене все одно змусять вийти заміж, навіть якщо прийдеться зв’язувати. Орловського старшого я добре знаю, щоб не ставати його головною проблемою. Він завжди доводить справи до кінця. І навіть якщо майбутня невістка йому дуже не подобається, а за якихось причин він погодився на шлюб, то він зробить все, щоб виконати зобов’язання.

Одягаюсь досить швидко, сукня зручна і з нею не виникає проблем. Міла береться за зачіску. Плете з мого довгого волосся об’ємний колосок і вплітає в нього білосніжну стрічку. У неї золоті руки, виходить неймовірна краса.

-         Мама хотіла організувати бенкет на дворі, - після довгого мовчання говорить Міла, заколюючи у волосся маленькі квіточки. - Але погода все зіпсувала. Довелось все перенести у дім.

Дивлюсь на неї крізь відображення в дзеркалі. Вона ще похмура, але в очах блистять іскорки у радісному передчутті. Це весілля для неї важлива подія, адже одружується її брат. І хай з нареченою не пощастило, та свята це не відміняє.

-         Ти дуже красива наречена, - знову говорить, не дочекавшись від мене відповіді. - Тільки дуже сумна.

Вглядаюсь у відображення двох молодих дівчат. Одна у ніжно-кремовій сукні вище колін, її русяве волосся розсипане по плечах великими локонами. Інша у білій сукні, світле волосся акуратно вплетене у колосок, сумні голубі очі виражають всю глибину її почуттів.

-         Ти знаєш причину, - не витримавши, різко відрізую.

-         Знаю, але нічого не можу вдіяти, як і ти. То ж може змиримося і приймемо ситуацію яка вона є?

-         Ти не знаєш всієї моєї ситуації. Тобі не зрозуміти.

Хочеться розказати про Віталія, що мене розлучили з коханим. Що це весілля для мене, мов ніж у серце. Виникає порив розповісти про все, але стримуюсь. Вона не зрозуміє, осудить, так як і її батько.

-         Нехай буде так, як ти кажеш, але хоч іноді видави посмішку перед гостями.

Вона сердиться, засовує в волосся останню квітку, випадково легко подряпавши шкіру і залишає мене, йде до дверей.

-         Я зараз прийду, подивлюсь, чи все готово. Якщо приїхала реєстраторка, то почнемо.

Вона зникає за дверима і швидко повертається, я навіть не встигаю відійти від дзеркала.

-         Ходімо. Вже час, - говорить, від хвилювання її щоки червоні.

У середині все перевертається, але я слухняно виходжу з кімнати. По сходах спускаюсь сама, Міла шмигнула вперед до гостей. Приходиться підтримувати поділ сукні, щоб не перечепитись. З кожною сходинкою нервуюсь все більше, але не зупиняюсь, продовжую свій шлях.

Внизу виряджені гості зібрались колом. У пустому центрі стоїть лише Орест, одягнений у дорогий темний костюм. Він повертається до мене, завмирає, наші погляди зустрічаються. Помічаю захоплення в його очах. Серце калатає шаленим ритмом, коли я підходжу ближче. Позаду нього арка з білих квітів. Здається це хризантеми. Мої улюблені. Хтось постарався, чи просто співпадіння?

Орест бере мене за руку і підводить до реєстраторки, молодої блондинки у синій сукні. Вона стоїть біля арки, у руках сіра папка. Я не насмілююсь дивитись нікуди, лише на неї. Погляди з усіх сторін сковують тіло і якби не рука Ореста, можливо я б вже впала.

Все проходить наче в тумані. Мелодичний голос реєстраторки, гарні фрази і слова. Не зводжу очей з її пишних губ, але не розумію, що вона говорить. В голові шумить і лише чітко чую стук прискореного пульсу. В якусь мить вона замовкає і в очікувані дивиться на мене. Та я не розумію, що вона в мене хоче.

Руку до болі стискають і я наче прокидаюсь. Зиркаю на Ореста, котрий похмуро свердлить мене чорними очима.

-         Софіє, ти згодна стати дружиною Ореста? - коротко перепитує реєстраторка з нотками хвилювання.

А що, в мене є інший вибір?

-         Так, - ледь чутно хриплю.

В горлі пересохло і ковток води не помішав би. Я б випила багато вина, залила свою біду, якби могла.

Так, - чую чіткий голос Ореста.

Я знову не слухала, що говорить ця блондинка. А навіщо? У всіх процедура однакова. Обмінюємось обручками. У Ореста руки теплі, сухі, у мене мокрі і холодні. До них напевно торкатись не приємно.

Після слів “поцілувати дружину” мій тепер вже чоловік обіймає за талію і на мій подив тісно притуляє до себе. Не встигаю відреагувати, як його губи владно накривають мій рот. Він цілує впевнено і нахабно, язиком вривається крізь зціплені зуби, не запитуючи розрішення. Всі мої намагання відсторонитись, вінчаються ще міцнішими обіймами і глибшим поцілунком. В якусь мить здаюсь і лише чекаю, коли все закінчиться. Так, він цілується чудово, тіло реагує і тремтить, але я обурена, що він робить це не запитавши розрішення.