Розділ 6

В суботу вдосвіта мене примусово будять настирливим стуком в двері. Не охоче виповзаю з-під ковдри і сонна, ледь розплющивши очі, іду відчиняти. Відмикаю замок і не дивлячись хто прийшов повертаюсь назад у ліжко.

-         Чому ти ще спиш. Нам треба їхати в весільний салон за сукнею, - радісно галасує Міла.

Кривлюсь від її дзвінкого голосу.

-         Ще встигнемо, - бубню і накриваюсь ковдрою.

-         Та де там? Ми поки все підберемо, пів дня зайде. Завтра весілля. Підіймайся.

Вона стягує з мене ковдру і від холодного повітря кулюсь і скручуюсь в клубочок. Ігнорую її, але Міла не відступає. Хапає за руку і різко тягне в гору, змушує сісти.

-         Чому ти така весела? Я думала ти на моїй стороні.

Міла занадто радіє завтрашньому фарсу і мене це ображає. Нікого навколо не цікавить, що відчуваю я. А відчуваю себе лялькою у чужих руках.

-         Я зробила все, що могла, - трохи опановує себе і говорить більш спокійно. - Батько мене і слухати не хоче. Говорить, щоб я не вмішувалась у чужі справи. Нічого не вдієш і чому сумувати, весілля це завжди весело і романтично. Насолоджуйся святом. Та якщо подумати, мій брат не найгірший кандидат на роль чоловіка. Він хороший і ти йому подобаєшся.

-         Це ти прочитала по його обличчю? - хмикаю до неї.

Міла у нас вчиться на фізіономіста і може зчитувати емоції з людей, наче читає книгу. Хоч не думаю, що вона має вже такі великі навики, щоб не помилятись. Зі мною вона дала промаху, Орест взагалі мене не приваблює. Хіба що на один процент.

-         Смійся, смійся, - супить дівчина нафарбовані губки. - А тут і професіонала не потрібно, щоб бачити, що ти Оресту пригледілась.

Качаю головою і йду в ванну. Не хочу слухати її балачок.

Весільний салон Стефана знаходиться в самому центрі міста в престижній і дорогій будівлі. Коли заходимо у просторий блискучий зал, в мене аж очі розбігаються. Все яскраве, в ніжних тонах, манекени у білосніжних і не тільки сукнях здаються живими і готовими йти до вінця.

На зустріч нам виходить худий чоловік у дивному строкатому одязі і в вузьких рожевих окулярах. З першого погляду він схожий на тих, хто не любить дівчат, та помічаю на правій руці обручку.

-         Міланочко,  - протягує він ім'я подруги, нормальним чоловічим голосом. - Як я радий тебе бачити. Ти з кожним днем все красивіша і красивіша.

-         Та облиш, Стефане, не підлещуйся, - відмахується Міла, але бачу, що комплімент їй приємний. - Я привела тобі без п’яти хвилин дружину мого брата. Довіряю її тобі. З неї треба зробити королеву.

Незадоволено закочую очі на її слова і штовхаю у бік. Нащо цього пафосу? Мені це все взагалі не потрібно.

-         Чудово, - він міряє мене професійним поглядом, прищурює очі і виносить вердикт. - Фігурка досить не погана. Я б порадив сукню пошити на замовлення і вигляд буде мати божественний.

Він плескає в долоні і повертається до Міли за згодою.

-         Нажаль немає часу, - збиває його настрій дівчина. - Весілля завтра.

-         Завтра? - округлює очі Стефан. - Що за поспіх? Невже ми вже чекаємо на поповнення?

Він безсоромно зиркає на мій живіт, а я червонію, мов буряк, все тіло кидає в жар, дихати стає важко.

-         Цього зробити вони не встигли. Просто так вийшло.

Міла ніяковіє, адже знає справжню ситуацію з примусовим весіллям. Для всіх інших я ще одна щаслива наречена.

-         Не хвилюйся Міланочко. Все зробимо на вищому рівні, - він заспокійливо торкається її плеча, а потім бере мене за руку. Його пальці теплі і приємні на дотик. – Ходімо, люба. В нас дуже багато справ.

Наді мною знущаються добрих три години. Безкінечні примірки і підбирання фасону, чи відтінку, чи виду тканини. Все це втомлює і дратує. А якщо терпиш на небажане весілля, то мука подвоюється.

Здається я переміряла весь салон, поки не зупинились на підходящому варіанті. Ніжно біла сукня у грецькому стилі з легкої тканини, приємно пестить шкіру. На плечах широкі бретельки, на талії золотистий пояс у вигляді ланцюжка, поділ хвилями лягає на підлогу, прикриваючи білі прості туфлі, на невисоких каблуках. Фату я відмовилась одягати, як би не вмовляли, тому в волосся вплели білу стрічку і вкололи маленькі шпильки у формі золотистих квіточок.

Міла і Стефан сходяться у виборі і задоволено кивають. Я свою думку навіть не висловлюю. Мені байдуже, як буду завтра виглядати, хоч сукня подобається теж.

Десь біля обіду стомлені і виснажені ми з Мілою нарешті покидаємо салон. Вона веде мене у найближче кафе, перекусити. Я не проти, голод нагадує про себе і скручує шлунок.

В середині кафе приємна атмосфера і смачно пахне, тому ми швидко замовляємо їжу і напої.

-         Це було цікаво, - говорить Міла і спирається на спинку стільця, коли офіціантка нас з посмішкою залишає. - Ми вибрали тобі шикарну сукню.

-         Так, - тихо відповідаю, хоч і не розділяю її радості.

Зараз в голові крутиться лише одне, сьогодні останній день. Завтра я буду одружена і Віталій може мене не прийняти. Переводжу погляд на двері. Вихід так близько та просто встати і піти не можу, поруч сидить наглядальниця. Вона хоч і не схвалює метод батька, але підводити його не буде. А ми з нею не настільки близькі, щоб заради мене ризикувати.

-         Що з тобою? Тобі не подобається? - дивується Міла, помітивши мій сумний погляд. - Якщо хочеш, ми можемо зараз піти і все поміняти. Це не проблема.

-         Ні ти що, сукня чудова. І туди я більше не повернусь. Досить з мене примірок, - махаю рукою.

-         Ти просто мовчала весь час і я не була впевнена, що саме ти хочеш, - невпевнено промовляє дівчина.

-         Я довірилась професіоналу і він справився зі своєю задачею, - лукавлю відверто. Якби то було бажане весілля, я б сама вибирала кожну деталь, навіть якщо іншим це не подобається.

-         Так, Стефан майстер свого діла. Він половину моїх подруг одягнув на весілля, - хвалить вона свого знайомого. - Зачекай хвилинку, я зараз прийду. Дуже в туалет хочеться.