Бісіклета

Сашка прокинулась раніше ніж звичайно. Ніжилась в ліжку і намагалась пригадати сон. Їй наснилось щось яскраве, кольорове, але що саме - не пам'ятала. Раптом в голові спливло слово, яке до сьогодні вона не знала - бісіклета. Від несподіванки дівчина сіла в ліжку. Де вона могла почути чи прочитати це слово? Потягнулась за телефоном. Зараз дядя Гугол нам все розкаже. Набрала в пошуку. Вікіпедія розповіла слідуюче: Бісіклета – неймовірно ефектний футбольний трюк...

Стоп. Який футбол? Який трюк? Навіщо мені ці знання? Сашка розгублено намагалась розшифрувати "знаки долі".

З футболом дівчину пов’язував тільки один маленький епізод в її житті. Коли дерева були великими, у віці восьми років, Сашка гралась у дворі. Звичайний двір на чотири будинки, де було зібрано максимально багато небезпечних дитячих розваг. Іржава карусель розганялась до космічної швидкості, маленькі діти істерично сміялись, а мами бігали поряд з переляканими очима, водночас втрачаючи зайві кілограми. Скрипуча гойдалка, яка своїм музичним супроводом нагадувала фільми Хічкока. Обдертий човен тримався на ланцюгові чи то з якогось піратського корабля, чи з будівництва, де дядько Слава працював виконробом. На човні вечорами гойдався першокурсник Толя. Він приходив до Оксани з третього будинку і чекав поки вона вийде на побачення. Мешканці квартир, вікна яких виходили на майданчик, визирали із кватирок і бажали Толі "щастя в лічной жизні". Посередині цього дитячого едему розміщався невеликий квадратик футбольного поля з палками замість воріт.

Так от. Одного разу, коли маленька Сашка вибігла у двір і ще не вирішила чим сьогодні зайнятись, хлопчаки позвали її постояти на воротах. У дівчинки перехопило подих. Командиром дворової футбольної команди був семикласник Віталька з їхньої школи. Ніхто так не крутив колесо на перекладині, ніхто не виконував такі небезпечні трюки на роликових ковзанах як Віталька. А ще, він так заходився сміхом, що у Сашки лоскотало десь в грудях і хотілось зробити щось таке, щоб цей спортсмен із 7-Б запримітив і виділив її поміж усіх дівчат двору, які таємно зітхали за цим юним мачо.

Як воротар із досвідом, вона вперла руки у коліна і зосереджено примружила праве око. Почалася гра. Але в цей час зрадницьке ліве око вихопило Діанку, яка випурхнула із дверей під'їзду. На дівчинці була рожева сукня з бантиками. Така, як на ляльці Барбі. Саме цю сукню, вчора, Сашка вмовляла маму купити. Бантики з фатину були схожі на метелики: рожево-прозорі, невагомі і посередині кожного – перламутрова намистина. В руці Діана тримала маленьку рожеву сумочку розшиту бісером. Більше деталей юний воротар не роздивився, бо в цей самий час щось гупнуло по голові, перед очима поплили різнокольорові хмаринки і дівчинка не втримавши рівноваги плюхнулась на пісок.

- Гооооол!!!! - кричали суперники. Віталька сміявся своїм фірмовим заливчастим сміхом.

А на дворі визрівав червень. Зелень набрала свого кольору, квітники майоріли жоржинами, ромашками, а в повітрі теплий вітер розносив солодкий аромат липи. Під четвертим будинком на вишні з’явились перші червоні ягоди. 

Помсту за свій провал Сашка виношувала два дні. Дочекалась коли Діана вийшла у двір у новому рожевому платті з бантиками.

- Діанка! - змовницьки покликала Сашка, – А я знаю як твої рожеві бантики можна зробити червоними! Вони будуть блищати і пахнути вишнями! – гаряче шепотіла у вухо дівчинки і смикала бантик на подолі сукні. - Ти бачила вишні вже червоніють? У мене є бабусина стара книжка з рецептами, я там знайшла цей секрет.

- А навіщо мені червоні банти? – кліпала очима Діана, - Я на маму чекаю, ми в гості йдемо.

- Ти не розумієш! Ти бачила нове плаття Барбі? Там на рожевій сукні червоні бантики! У тебе буде як у Барбі! – не давала оговтатись Сашка. Схопила дівчинку за руку і потягнула до вишні.

- Зараз викопаємо яму, застелимо листям, покладемо бантики, зверху вишні. Загорнемо, а завтра увечері розриємо і у тебе будуть вишневі бантики! – впевнено промовляючи розковиряла паличкою невелику ямку.

- Вони не знімаються! –Діана нібито під гіпнозом смикала бантики і слідувала Сашиним вказівкам.

- Зараз! – юна месниця оглянулась навколо і біля сміттєвого баку побачила розбиту пляшку. Маленький кусочок прозорого зеленого скла був дуже доречним. Рррраз – і немає одного бантика, рррраз – і другий вирваний «із м’ясом». Ще пару рухів і п’ять рожевих бантиків опинились у ямці.

- Годі! – замахала руками Діана, - Мама сваритиметься!

- Годі, то й годі. – дівчинка вже притоптувала землю, - Зустрінемось на цьому місті завтра увечері.

Але не судилося. Вже через десять хвилин у квартирі де мешкала Саша пролунав дзвінок. 

- Іро! Подивись, що твоя наробила! – тьотя Таня трясла платтям перед маминим лицем, - Це якийсь чорт в юбці! Розкажи як все було! – повернулась до заплаканої Діани.

- Таню, не кричи, заспокойся, зараз розберемось. Сашка! – мамин голос не віщував нічого хорошого. І так стало соромно і прикро за все. За те, що мама не купила сукню, за те, що так ганебно впала у Вітальки на очах, за ці злощасні бантики, що Сашка заревіла на весь голос. Діана швиденько вступила в унісон. 

- Тааак, що тут відбувається? – тато відкрив двері кімнати. Всі четверо заговорили одночасно. Чоловікові знадобилось хвилин п’ять, щоб розібратись в цій жіночій какофонії. – Все просто! Обидві закопували, обидві йдіть і відкопуйте свій скарб. І пам’ятайте! – підняв палець вгору, - Що вам належить тільки 20 процентів. Решта відходить державі. – сховав посмішку у вусах тато. 

Дві заплакані дівчинки взявшись за руки пішли доставати свої проценти. Відгорнувши трохи землі обидві з вереском відплигнули від ямки. На вишнях сиділа велика зелена жаба. Їй було комфортно і прохолодно, тому своє місце дислокації змінювати ропуха не збиралась. 

- Давай покричимо! – ідеї в Сашкиній голові народжувались миттєво. 

- Ааааааааа! – дитяче сопрано порвало сонну тишу двору.