Глава 17 "Флірт?"

Домініка

— Ніко, можливо ти б повернулася додому? Не думаю, що чуже житло краще за власний дім.

— Ну, цей дім не мій. І мені цілком комфортно жити там, де я живу.

— Хоч адресу скажи, — невдоволено буркнула мама. Я після переїзду відмовилася називати адресу і зараз не піддамся.

— Якщо захочеш мене побачити, завжди можна зателефонувати, — знизала плечима.

— А той Ентоні, він досі з тобою? — видавив з себе тато. Він страшенно не любить Тоні, просто дика неприязнь. Бо Тоні завжди на моєму боці, він нікого не боїться і може сказати у вічі те що думає кожному. Колись татові пощастило на нього натрапити й відтоді у них взаємна неприязнь.

— Так, зі мною. Він дуже дорогий для мене.

— Ясно, — процідив крізь зуби. Дивним було те, що запитання були ті самі, але агресії, яку раніше відчувала, не було. А я вже налаштувала себе на скандал, тому й шукала його ознак. Все добре. Це просто вечеря з сім’єю. Так і має бути. Поверталася додому у гарному гуморі й сповнена надій, що все стане на свої місця.

Ентоні не з’являвся ні в суботу, ні в неділю. Вихідні для нього завжди напружені, адже в салоні повно роботи. Я ж намагалась закінчити свій проект й весь день займалася його розробкою. Це має бути щось таке… Ух! Щоб, побачивши мою роботу замовник не хотів дивитися наступні. Вона має закохати в себе з першого погляду. Думала я довго, дивилася свої попередні записи, зрівнювала з рекламою інших кінострічок, втратила купу часу на це, але лягала спати повністю щасливою. Здається, я знайшла ідеальний варіант. Залишалося тільки гарно його презентувати й перемога моя. Засинаючи, я уявляла кислу пику слизняка, коли він почує хто із нас отримає посаду. О, це буде солодка помста, а головне справедлива.

Зранку, збираючись на роботу й рівняючи своє неслухняне волосся, мала нестерпне бажання знову щось таке утнути й одягти якусь літню сукню замість набридливої спідниці до коліна й блузки. Та вирішила не гнівати генерального, бо в нас і так якісь незрозумілі відносини. А ще, сьогодні маю презентувати свій проект, тому краще вже дотриматися правил дрес-коду. Насправді на закінчення робіт є ще два дні, та я хочу презентувати свою рекламу раніше й тим самим довести, що вмію швидко і якісно працювати.

Але ж я буду не я, якщо нічого не вигадаю. У шафі на очі мені потрапила спідниця темно сірого кольору у якій я приходила на співбесіду. Тоні ще тоді сказав, що вона закоротка для офісної. Хитра усмішка розтягнулася на обличчі, а руки потягнулися до вішака. Ось її я й одягну. А що? Спідниця класична, офісна, відповідає вимогам дрес-коду. І сіла на мене ідеально і до блузки підходила, а мої ніжки не ховалися за клаптем тканини. Одні великі плюси.

В офісі мою появу помітили, особливо чоловіча стать. На вході охоронець занадто уважно проводжав мене поглядом, а співробітники уважно спостерігали поки я йшла до свого місця. Мабуть, очікували на виставу, коли Домініку тицьнуть носом через недотримання правил, як це раніше любив робити Ендрю. Його самого не було видно, та воно й на краще. Зранку бачити його пику — поганий настрій на увесь день. Хоча, інколи його клоунські наряди неабияк веселять. Ну от! Згадай про нього, як він вже тут. Вийшов зі свого кабінету й з гордо піднятою головою попрямував до нашого відділу. Через скляні перегородки добре спостерігати за усіма, завжди в курсі подій, навіть не встаючи з місця.

— Містер Форткаст збирає ранкову нараду. Негайно, — видало чмо й навіть не глянувши у мій бік, розвернулося й пішло до нарадчої кімнати. Я захопила свою теку з проектом, бо вирішила обговорити його з генеральним. Не думаю, що він аж такий зверхній, щоб не відповісти на мої питання.

Коли заходила до кабінету, Крістофер вже був на місці. Він підняв голову й зупинився поглядом на довжині моєї спідниці, але, на щастя, нічого не сказав. Ендрю ж аж пихтів, такий червоний зробився. Але більше не мав права мені вказувати. І я не подарую йому такого щастя.

— Доброго ранку, — привітався наш шеф й окинув усіх уважним поглядом. Навіть не віриться, що у п’ятницю, він підвозив мене додому й досить люб’язно спілкувався. Після коротких настанов й списку задач на тиждень він побажав нам успіху й розпустив на свої робочі місця. Всі почали розходитися, а я удала, що роблю важливі записи у блокноті. Ендрю теж не поспішав виходити. Він переминався з ноги на ногу, очікуючи коли вийду я.

— Ти щось хотів? — звернувся до нього містер Форткаст.

— Е… Хотів поговорити про дотримання робочого графіку співробітниками, — почав мимрити той.

— А коли я давав тобі такі настанови?

— Я подумав…

— Неправильно ти подумав. На вході все фіксує охорона, тому можеш не перейматися, а виконувати свої прямі обов’язки.

— Добре, містере Форткаст. — Йому нічого не залишалося, як розвернутися й вийти з кімнати, залишаючи нас наодинці.

— Ви щось хотіли, Домініко?

— Так, я хотіла порадитись, — підвелася з місця, щоб підійти до нього.

— Порадитись? — здивувався. Відкинувся на спинку крісла й заклавши руки на грудях спостерігав як я йшла. Під його поглядом відчувала себе дивно й трохи схвильовано.

— Так. Я приготувала проект, — поклала перед ним теку й нахилилася вперед. В ніздрі вдарив приємний аромат чоловічого парфуму.

— У вас ще два дні до презентації, — нагадав мені.

— Так, знаю. У мене є думка зробити оригінальну презентацію на великому екрані. Тільки хотіла запитати, чи буде це доречним.

— Давайте я подивлюся. Якщо мені сподобається, тоді зможете зробити свою презентацію, — він потягнувся до теки й доторкнувся до моїх пальців, від чого по тілу розлилося тепло.

— Добре, дякую, — я усміхнулася й відступила назад, коли чоловік підвівся.

— Міс Фостер, — гукнув, коли вже збирала йти. — Ваша спідниця… — на секунду він задумався. — Скажімо, мені вона не дуже подобається.

— А чим саме можу дізнатися? — удавано здивувалася, але хотілося сміятися.