Глава 16 "Сім'я"

Домініка

— Навіщо ти це ляпнула? — бубніла собі під носа, поки відчиняла двері квартири. — От дурепа! Сказати таке босу!

Увійшла й голосно грюкнула дверима. Сьогодні моя впевненість, що бос — козел трішки похитнулася. Ну, добре. Не трішки. Просто він так неочікувано запропонував допомогу, що я досі шокована. От і ляпнула те, чого не мала казати. Він навіть нормально розмовляти вміє, не грубо й наказово, а люб’язно. Та що тут говорити, він усміхається! Як нормальний чоловік! Бо мені здавалося, що злісна гримаса навічно приклеїлася до його обличчя. Блін, дурний язик. Та що вже сказано, назад не забереш. Він дорослий чоловік і точно не подумає, що в моїх словах був якийсь натяк. Краще викинути цю дурню з голови й гарненько відпочити. Через багатогодинне сидіння за ноутбуком очі боліли, а голова гуділа від думок. Добре, що я маю звичку записувати всі гарні ідеї, бо їх так багато, що всі давно б переплуталися у голові. А ще головне, носити свій блокнот завжди з собою, бо від слизняка можна очікувати чого завгодно. Чомусь мені здавалось, що у нього на мене є зуб. І до того ж давно. Але через що, уявлення не мала.

Я прийняла душ й переодяглася у трикотажні штани й футболку. Пройшла на кухню й перекусила бутербродом з консервованим тунцем. Не дуже полюбляю його смак, але Тоні приносить й змушує їсти. Каже, що це корисно. Фу. Я б звісно, поласувала шинкою чи бужениною, але у холодильнику тільки тунець у банці. Зробила чай й випила, дивлячись з вікна на нічне місто. Сьогодні субота, попереду веселий вихідний, але я так втомилася, що нікуди не хочу. А ще й обід з батьками на який я пообіцяла прийти. З одного боку, я хочу побачити їх, але з іншого, не маю бажання вислуховувати претензії. А вони точно будуть. Мама не втратить шансу повчити неслухняну дочку. Ну, добре. Завтра буде завтра. А зараз можна й розважитися. Тоні повідомив, що буде зайнятий, тому я сьогодні відпочиваю у гордій одинокості. Ввімкнула собі новий жахастик й зручно вмостилася на ліжку. Чим не веселий вечір суботи? У повному спокої й гармонії з самою собою.

Ранок зустрів чудовою погодою, а про вчорашній дощ нагадували тільки поодинокі калюжі й згадка про нашу розмову з Крістофером. Це ж треба! Він виявився не такий зверхнім, яким я його вважала. Одразу згадалася розмова зі Стефані. Вона так захоплювалася ним, що аж дратувала. Звичайний собі чоловік, нічого особливого. Так. Можливо, симпатичний, але всю привабливість знищує його волосся. Як можна носити таку зачіску? У мене була така довжина волосся у коледжі на першому курсі. Хочеться взяти ножиці й чікнути отой хвостик, але сумніваюся, що йому це сподобається. Робота мені ще потрібна, тому маю стримуватися.

Стефані так розхвалювала досить відомого бізнесмена Крістофера Форткаста, що аж мені цікаво стало почитати той журнал, в якому була стаття про нього. Дивно, що я раніше про нього не чула, якщо він такий відомий у рекламному бізнесі. І чому тоді він не став власником фірми, а тільки директором? Потрібно якось буде поцікавитися хто він такий. Поки збиралася на обід весь час прокручувала у голові майбутню розмову з батьками. Як вони мене зустрінуть? Що скажуть? Чи не вигадала Стеф про дике бажання мами мене бачити?

За п’ятнадцять хвилин на дванадцяту була біля будинку. Тут нічого не змінилося за моєї відсутності. Двері відчинила мама і спершу ніж привітатися, обдивилася з ніг до голови, потім розтягнула губи в усмішці й потягнулася, щоб обійняти.

— Моя люба, доню, яка я рада, що ти прийшла, — обійняла мене й поцілувала у шоку.

— Привіт мамо, — стримано промовила й увійшла за нею до будинку.

— Хто до нас завітав, — назустріч поспішав тато з широкою усмішкою на обличчі. Принаймні у його погляді було більше щирості.

— Привіт, — обійняла його.

— Ми так скучили доню, — сказав він. — Добре, що Стеф тебе вмовила навідати батьків.

— Так, — тільки й відповіла, бо насправді вони самі винні, що ми не бачимося. Якби вони поважали мою думку, то це траплялося б набагато частіше.

— А де Стеф? — запитала, бо було дивним, що в цій виставі вона не брала участі.

— У неї заняття по вокалу. Через десять хвилин з’явиться, — відповіла мама.

— Що? По вокалу? — перепитала.

— Так, вона вже декілька місяців займається.

— Стеф? Наша Стефані співає? — не могла повірити у цю маячню. Та у неї ні слуху, ні голосу з самого дитинства. У школі ніколи не брала участі у мюзиклах. Максимум отримувала важливу місію буди деревом чи кущем.

— Так. Потрібно розвиватися, а не сидіти, склавши руки. Молода дівчина має вміти все, — гордо заявила мама й зникла за дверима кухні, залишивши нас з татом у вітальні.

— Тату, навіщо так над нею знущатися? Чи ви готуєте її нареченою для якогось лорда?

— Не перебільшуй, — відмахнувся він, взявши до рук газету. Схоже, за час моєї відсутності звички залишились ті ж самі. — До того ж я ніколи не втручався у ваші дівчачі справи. Гадаю, мама й Стеф з усім розберуться.

— Так, розберуться. Стеф і далі стрибатиме на задніх лапках перед мамою, а ти не будеш втручатися, — буркнула та мене ніхто не слухав. Добряче ж рідний батько за мною скучив. Я голосно хмикнула й сіла на диван.

У вітальні оновилися меблі й колір стін. Мабуть, невеличка юридична контора тата почала приносити нормальний дохід. Виявляється, можна й по-іншому розвивати бізнес, а не старим варварським способом. Про це смішно говорити, та щоб покращити своє фінансове становище батьки наполегливо рекомендували мені вийти заміж за сина знайомих Мені. Насправді його звати Манфред, але всі називають Мені, а у мене він асоціюється виключно з мамонтом з Льодовикового періоду. Дивлюся на нього і бачу мамонта, бо він високий й повний. А ще має світле волосся, яке завжди зализує назад. Якщо сказати коротко, то він повна протилежність зовнішності, яка б могла мені сподобатися. Можливо, з такими статками, як у нього він не бачить сенсу покращувати свою зовнішність чи піти у спортзал, але навіть якби він змінився, я б залишилася при своїй думці. Ми не в середньовіччі, я маю право закохатися й вийти заміж за коханого.