Глава 10 "Ідея"

Крістофер

Крістофере, ти певно здурів, якщо хочеш, аби та чіканута психічка повернулася! Та й ще посаду замісника їй запропонував! І хто тут тепер прибацаний?

Сидів на чолі стола в нарадчій кімнаті та очікував на появу міс Фостер. Руки лежали на стільниці, правиця зімкнула шкіряний пасок на лівому зап’ястку. Час йшов, а в кімнату ніхто не заходив. Поглянув на наручний годинник. Відведених мною п’ять хвилин минуло.

Хм. Мав сто відсоткову впевненість, що Домініка прийме мою пропозицію. Що ж. Раз так – значить не такий вже вона професіонал, як про себе думає.

Вийшов з кімнати для нарад і попрямував до кабінету. Не маю я часу для ігор. Фірма на межі банкрутства і треба займатися нагальними справами, а не вискочками на кшталт плюгавки Фостер.

Та тільки я зібрався зануритися у фінансові звіти, як почувся гучний стукіт. І хто ж там такий наполегливий? Я навіть не встиг рота відкрити, як двері відчинилися і на порозі з’явилася постать Домініки. Овва! Ти глянь хто прийшов! Ну-ну. Послухаю, з чим прийшла.

– Містере Фокастер…

Мене аж смикнуло. Так бісить, коли моє прізвище вимовляють абияк! Трясця! Дівка наче б не дурна, щоб не запам’ятати такої дрібниці, як літери в прізвищі! І як вона працює з цифрами та фінансами, якщо має риб’ячу пам’ять?!

Подумки порахував до п’яти, щоб вгамувати роздратованість.

– Форткаст, – сказав з натиском.

Все більше сумніваюся у вірності свого рішення відновити її на посаді.

– Я хотіла поговорити.

– Ви запізнилися, я чекав вас п’ять хвилин тому, – відповів холодно. Треба цю психічку навчити цінувати час. Не тільки свій, але й інших.

– Мені потрібно було порадитися. Я не приймаю важливих рішень не обміркувавши їх.

Хм. Цікаво, і з ким ти радилася? Невже я зараз почую, як вона проситиме взяти її на роботу? Ледь втримався, щоб не хмикнути. Тільки вказав головою на стілець навпроти себе. Дівчина, шкутильгаючи підійшла ближче і важко опустилася на сидіння.

– Що у вас з ногами? – невже це через вчорашнє її зіткнення з бампером моєї автівки? Блін, срань собача. Треба виписати їй лікарняні. Так діло не піде. Вона ж ледь ходить. Та варто було краплі співчуття з’явитися, як психічка не втратила можливості знову зробити мене винним в тій триклятій аварії. – А як ви думаєте? Вчора мені ледь не розтрощило ноги!

Ну, блін! Наша пісня гарна-нова, починаємо її знову. Набридло вже слухати одне й те ж.

– Про що ви хотіли поговорити? В мене багато справ, – навмисно проігнорував її шпильку в мій бік.

– Стосовно вашої пропозиції, – напружено відповіла Домініка.

– Ви згодні? – коротко запитав.

– Так, – розгублено відповіла, не зводячи погляду з мене. О, а вона ще й досі не підправила макіяж. Навіть з одним намальованим оком має доволі приємний вигляд. Якби ми познайомилися за інших обставин, я міг би навіть назвати її симпатичною.

Певно, вона очікувала чергової порції обурення від мене. Досить вже тих перепалок і взаємного обвинувачення. Я ж бачу, що вона навмисно мої нерви тріпає. Але більше я на це не поведуся.

– Завтра чекаю вас на робочому місці. Без запізнень, – байдуже подивився і кивком вказав на двері.

Коли Домініка виходила, у відкритих дверях помітив постать Метьюза, що тупцював поруч з кабінетом. Невже підслуховував? Він так зиркнув на Домініку, наче у нього не очі, а лазери й він хоче її спалити. Що ж, у нього з’явилася причина її ненавидіти. Хоча я йому ще нічого не сказав. Невже вона проговорилася?

За кілька хвилин у двері знову постукали. На цей раз це був Сурікат. Схвильований і якийсь спітнілий. Невже в загальному залі кондиціонери дали збій?

– Містере Форткаст, ви мене кликали? – хлопчина переминався з ноги на ногу.

– Так, Енді, – заклав руки на грудях і вальяжно відкинувся на шкіряну спинку офісного крісла. Що ж, зараз погляну, як він відреагує на новину про пониження в посаді. – Тебе усунено з посади мого замісника.

– Але...але, – розгублено промимрив Метьюз. Знервовано полегшив вузол краватки на шиї й важко ковтнув. Неприємним виявився сюрприз для Суріката. – Сер, але ж я сумлінно виконую усі ваші накази.

– Цього не достатньо, хлопче. Мені потрібні результати в роботі. А якщо я захочу завести песика – я придбаю щеня лабрадора. Ти ж наразі тільки те і робиш, що слідкуєш за іншими працівниками й робиш для мене каву. Та й судячи з твоїх минулих показників – у тебе не так вже й багато успішних перемовин.

– Сер, дозвольте довести, що я цінний працівник і обіймаю посаду вашого замісника не просто так, – ледь не заскавулів Метьюз. Якби я кинув йому м’ячика – він його б приніс та ще й на задні лапки чемно став.

– Яким чином, Енді?

– Доручіть мені якийсь проект. Побачите, що я креативний спеціаліст і знаю всі трендові напрямки в сучасній рекламі.

Я замислився. Ідея виникла моментально. Що ж. Поглянемо, чи ти насправді такий, як себе несеш.

– Збери на завтра нараду. Сповісти керівників усіх відділів, нехай підготують звіти. О, і міс Фостер теж повідом про нараду. Щоб на дев’яту ранку усі були, як штики. Дам тобі шанс.

– Дякую, містере Форткаст. Дякую, дякую... – як заведений повторював він.

– Йди вже. Сподіваюся, я не дарма послухав тебе, Метьюз. Інакше працюватимеш диспетчером на телефоні решту своїх днів. І припини приходити в офіс, як опудало. В нас тут не шапіто.