Глава 9 "Рішення"

Домініка

— Містере Фокастер, — почала, та миттю помітила як змінилося його обличчя з байдужого до обуреного. І що вже не так? Я ж тільки почала!

— Форткаст, — розгнівано поправив мене, викликавши нервовий сміх. Знаючи мою пам’ять на імена та прізвища, я могла ще й не таке ляпнути. Подумаєш! Я ж не патлатим козлом його обізвала.

— Я хотіла поговорити, — взяла себе в руки й впевнено промовила.

— Ви запізнилися, я чекав вас п’ять хвилин тому, — відповів холодно, наче я сама напросилася, щоб мене повернули. От що за людина? Терпіти таких розумників не можу! Цікаво, він все робить за часом, щоб вкластися у п'ять хвилин?

— Мені потрібно було порадитися. Я не приймаю важливих рішень не обміркувавши їх, — відповіла й побачила кивок на стілець навпроти. Король рекламної агенції дозволив мені сісти. Яка поблажливість! Під уважним поглядом чоловіка, прошкандибала й всілася на стілець, витягнувши ноги.

— Що у вас з ногами? — запитав, відірвавшись від паперів. — Якась хвороба?

— А ви як думаєте? Вчора мені ледь не розтрощило ноги, — обурилася, та все ж намагалася тримати емоції при собі. Ніко, сьогодні тобі вища оцінка за самовладання!

— Про що ви хотіли поговорити? У мене багато справ, — запитав, не звертаючи уваги на моє обурення.

— Про вашу пропозицію, — почала закипати й приготувалася до якогось підколу з його сторони.

— Ви згодні? — коротко запитав.

— Так, — впевнено відповіла, хоча його тон зовсім не подобався. Думка, що я роблю велику помилку почала нав'язливо маячити у голові. Та діватись не було куди. Ствердне слово прозвучало. Та й Тоні дуже рідко помиляється, коли щось радить. Подивимось, що з усього цього вийде. Якщо, звісно, я не стукну його якоюсь дуже важкою текою по голові, за зверхній погляд й грубе звернення. Тоді мені одна дорога — звільнення.

— Завтра чекаю вас на робочому місці, — вивів мене з роздумів про солодку помсту. — Без запізнень, — байдуже подивився на мене й вказав на двері.

От козел! Цікаво, як він проходить у двері з такою то короною? Бісить своєю самовпевненістю й зверхнім виглядом. Так і хочеться добряче гепнути не тільки текою, а й чимось важким. Коли вийшла з кабінету знов наткнулася на Ендрю і нерви мої не витримали.

— Ти слідкуєш за мною? Зайнятися немає чим? — гаркнула на нього, звертаючи на нас увагу інших співробітників.

— Я до містера Форткаста. Кому ти потрібна? — зневажливо кинув мені й увійшов до кабінету.

От підлабузник! Терпіти таких не можу! Нащо я взагалі погодилася з ним їхати? Це все твоя доброта, Домініко! Не потрібно всіх жаліти й допомагати. Чомусь, коли тебе звільнили ніхто не засмутився. А він тим паче. Звільнили б його, і що? Він всіх вже дістав своїми безпідставними придирками. Зробила б послугу своїм колегам, а вони, може, навіть подякували.

По дорозі до ліфтів вирішила заскочити до вбиральні. Добре, що всередині нікого не було. Я обперлася руками об раковину, намагаючись заспокоїти розбурхані нерви. Дивний день і дивна пропозиція. А ще цей Ендрю зі своїми темними справами. Потрібно буде дізнатись, які махінації він крутить, що так активно був проти мого повернення.

Подивилася на себе у дзеркало, щоб підправити макіяж і ледь не закричала на всю вбиральню. Ні!!! Тільки не це! Як таке могло статися? На мене з дзеркала дивилася… Ні, не симпатична шатенка з прекрасними очима, а Циклопша з одним намальованим оком. Моя дорога туш для подовження вій, гарно працює, тільки от інше око взагалі не нафарбоване. Жах! Як я могла так напартачити? Одразу перед очима пронеслися посмішки патлатого, які він марно намагався приховати. Звісно! Йому тільки дай привід познущатися наді мною! Хамло! Міг би хоч натякнути, щоб подивилася в дзеркало. Так ні! Його Величність не знає, що таке люб'язність. От позорище! Як соромно. Я закрила обличчя долонями, а потім швидко дістала туш з сумки й нафарбувала друге око. Так я ще не соромилася у своєму житті. Та ще й перед ким? Перед босом з яким у мене й так не найкращі стосунки. Я ж могла так поїхати в метро. Ото б насмішила народ своїм виглядом. Хоча куди вже більше? Патлатий он як посміхався.

Ще раз обдивилася себе й сумно зітхнувши, рушила на вихід. Якщо вже прийняла таке рішення, маю бути готовою до змін та протистояння з Ендрю, бо він цього мені так просто не пробачить. Це ж треба! Сам привіз мене, щоб втратити свою посаду. Цирк якийсь. І схоже він поки не в курсі такого розкладу. А якби знав, точно б десь пригепнув мене по дорозі. Чомусь мені здавалося, що він багато на що здатен.

Схоже мене чекають веселі робочі будні, де на кожному повороті буде небезпека отримати ножа у спину. Та Домініка Фостер не зі слабких, тому готуйтеся отримати відсіч. І це стосується не тільки робітників, а й самого генерального. Танцювати під його сопілочку й терпіти перепади настрою я точно не збираюся! Глибоко вдихнула повітря, усміхнулася собі у дзеркало й впевнено вийшла за двері. Не дивлячись ні на кого, пройшла до ліфтів та спустилася на перший поверх. До мене повернувся гарний настрій, а напруження пішло. Єдине, що заважало — коліна, що досі дуже боліли, але й це пройде.

Правду каже Тоні, я не просто так стільки часу витратила на компанію, працювала до ночі й хвилювалася за результат. Я маю повне право стати замісником. І байдуже хто буде моїм босом: молодий, але хамовитий чоловік, чи жінка, зі своїми тарганами в голові. Головне виконувати свою справу добре, тоді ні в кого не буде причин придиратися до мене.