Глава 7 "Розбір польотів"

Крістофер

Я так і застиг на порозі, міцно стискаючи дверну ручку. Не міг скласти докупи те, що бачу і те, про що думав і уявляв.

Взагалі-то, мій мозок вимальовував образ Домініки Фостер, як досвідченої жінки. Десь років під тридцять, з різкими рисами обличчя, гарно вкладеним волоссям в ділову зачіску й поглядом, який бачить тебе наскрізь.

А оте, що стоїть переді мною, зовсім не в’яжеться з людиною, яка вміє вести ділові переговори! У неї з ділового – лишень брючний костюм. Який, до речі, сидить на її фігурі гарно, ще й колір їй личить. Плюгавка. І істеричка. Чіканута психічка зі вчорашньої дурнуватої ситуації ніяк не може бути Домінікою Фостер – успішним менеджером по роботі з клієнтами.

Може, тут якась помилка? Сурікат з переляку притарабанив першого зустрічного з вулиці?

Але ні, я цю мадмазельку якраз неподалік будівлі офісу зустрів, так би мовити. Тож виходить, таки так – це мале непорозуміння і є Домінікою Фостер. Охрініти, трясця твоєї матері! Так і хочеться сказати їй парочку лагідних, аж язик свербить.

Так, Крістофере, ти голова компанії, не гоже поводитися по-хамськи. Принаймні в стінах офісу. Ти ж біг бос, чорти б побрали це скажене дівчисько! Дивлюся на неї й досі злість бере. Стиснув ручку так, що аж кісточки побіліли. Окей, на хрін емоції! Тільки бізнес!

Помітив, як її очі спалахнули пекельним вогнем, коли наші погляди зустрілися. Якби вона в цю мить тримала пістолет – точно б пальнула в мій бік. Хех, я дратую її не менше, ніж вона мене. Навіть не знаю, радіти цьому чи не варто.

Ще жодна жінка не дивилась на мене з таким гнівом. Дивує реакція цієї чіканутої. Сама ж кинулася під колеса, а отрутою на мене дихає.

– Що ти тут робиш? – поцікавився, йдучи до свого законного крісла великого боса.

– Виходить, ти мене покликав, – фиркнула невдоволено та аж занадто нервово.

Угу, я. Знав би, що то ти – фіг би кликав. Тепер от не знаю, що з тобою робити, мати твою за ліву!

– Міс Фостер? – вдавано здивувався, але настільки професійно, що психічка навіть не пронюхала фальші. Гаразд, якби вона мене не бісила, а прояснити деякі моменти у справах фірми не завадить. Тому емоції пхаю в дупу і вмикаю боса. – Я – Крістофер Форткаст, новий генеральний директор «Оптікал Ілюжн». Покликав вас на розмову, бо зовсім не розумію причину вашого звільнення.

Вмостився на кріслі, уважно спостерігаючи за своєю новою «старою» знайомою. Жестом запропонував присісти поруч. Вона неохоче, але запрошення прийняла. Великі очі дивилася на мене і явно не розуміли моїх слів. А виявилося все просто. Дівчисько думало, що я причетний до її звільнення. Хах! Можливо, я б і звільнив її після вчорашньої пригоди. Але за мене це вже зробив Сурікат. Так-так-так. Тут попахує чимось не надто чистим. Невже, Метьюз крутить темні оборудки за моєю спиною? Цікаво-цікаво.

Домініка не забарилася і вкотре нагадала, що саме я – винуватець вчорашньої пригоди на дорозі. Чим і роздратувала.

Та трясця твоєї матері, дівко! Як же ж ти мене бісиш! Хіба важко тримати язика за зубами?!

Емоції на секунду вирвалися і я не помітив, як дозволив собі фамільярність, перейшовши на «ти». Гррррр!

Чіканута відповідала на моє питання стосовно справ фірми, а я ніяк не міг відірвати погляду від її очей. Ні, я не тонув в них і не божеволів від їх неземної краси. Хоча, очі в прибацаної справді красиві. Хотів тупо ржати, але стримувався. Що такого наплів їй Метьюз, що вона аж настільки поспішала?! Приперлася з одним намальованим оком! Скільки б не відводив погляд, але ні чорта не виходило.

– Тобто, ти не знаєш, чому коштів менше, ніж замовлень? – прикрив усмішку долонею, злегка нахилившись.

Вона щось пробурмотіла собі під носа. З таким виразом обличчя й інтонацією, не інакше, як образу. Та на моє питання, почала відверто глузувати з моїх розумових здібностей.

Веселому настрою настав кінець і я знову відчув злість.

Боже, як можна бути такою нестерпною дівкою?! Я точно при своєму глузді? Її точно варто повертати в компанію? Якщо так – то око, що сіпається мені забезпечене, як і щотижневі відвідини психіатра.

Наша перепалка закінчилася тим, що норовлива брюнетка підвелася з крісла і почимчикувала до виходу. Не зрозумів, вона що – кульгає? Чорт! Невже забилася при падінні? Чи це не від вчорашньої аварії? Може, у неї радикуліт загострився? Чи занадто палкий секс вночі був? Хм, цікаво, якщо у неї є хлопець – як він її витримує? Шкода бідолашного, певно стовідсотковий підкаблучник. Бо ця шизанута – дияволиця з плоті та крові!

Але ж яка розумна дияволиця!

– Ми ще не договорили! – кинув роздратовано їй у спину.

– З мене достатньо.

Навіть не озирнулася. От коза! Так зневажливо розмовляти! Я ж її бос! Ну, майже.

– І до речі, – о, її Величність усе ж таки подивилися в мій бік, – якщо ти вже тут новий керівник, скажи Ендрю, що наряд до Гелловіну йому зовсім не пасує, – і вийшла за двері.

Тепер я не зміг втримати усмішку. Вона має рацію. Сурікат має паршивий вигляд. Та зараз не час думати про його відстійний прикид. От якого лихого Доміка Фостер, яка так мені потрібна, як цінний працівник, виявилася тією чіканутою психічкою з дороги?! Холера б її взяла!

Підвівся й поспішив наздоганяти дівчисько. Ой, в житті за дівками не бігав! А тут на тобі!

– Міс Фостер! – гучним тоном окликнув її, що вона аж застигла на місці. В принципі, не лишень вона. Всі в залі зависли на секунду, звівши погляди на мене. Озирнулася і втупила крижаний погляд в моє обличчя. Сніжна Королева нервово курить в сторонці у порівнянні з нею. –Так! А ви чого закам’яніли?! – гаркнув. Всі, як один, знову заворушилися.

– Містере Форткаст? – її явно здивувала моя поведінка. Тоненькі брівки вигнулися в дугу, а на обличчі намалювалося замішання. Якби ж то тільки її! Я сам охрініваю з себе! Йолоп дурноголовий!

– Міс Фостер, – я підійшов до неї впритул, щоб зайві вуха не чули подробиць розмови. Стишив голос майже вдвічі. Вона помітно занервувала, коли я опинився якихось десять сантиметрів від неї. За спиною Домініки побачив Суріката, у його придуркуватому костюмі. Він переминався з ноги на ногу. Нервує. Правильно робить. Ще й до нього дійде черга. – Домініко, невже ти не можеш поводитися, як доросла людина? – нахилився до її вуха і ледь не прошепотів. А дівчина аж подих затамувала. Приємний солодкий аромат, що йшов від її волосся, залоскотав носа. – Ти й на переговорах так поводила себе? Як остання істеричка під час ПМС?