Глава 6 "Неочікуваність"

Домініка

Зранку страшенно гуділа голова після вчорашнього вина, та ще більше боліло тіло, особливо коліна й дупа. Я зі стогоном перевернулася на бік й ледве злізла з ліжка. Колись в мене вже була така кріпатура, після того, як сходила у спортзал й активно займалася, наплювавши на підказки тренера. Пройшла на кухню, де вже витали аромати свіжозвареної кави. Тоні не любить напій з кавомашини, а полюбляє зварену каву в турці.

— Доброго ранку, люба, — підійшов й поцілував мене у щоку.

— Доброго, — вмостилася за стіл, очікуючи сніданку. Хто б про мене так подбав?

— Як самопочуття? — запитав, зазираючи у вічі.

— Наче мене та автівка переїхала, а не просто зачепила.

— Зараз моя чудодійна кава зробить тебе бадьорішою, — поставив переді мною горнятко й тарілку з млинцями.

— Це ти чудодійний, а не кава.

— Снідай, а мені вже час. Сьогодні презентація в салоні, маю з’явитися раніше.

— А чому я не в курсі? Що за презентація?

— Нова корейська косметика для волосся, тобі сподобається, — він поцілував мене в чоло, зібрався й помчав назустріч новому дню, а я поснідавши, вмостилася на диван переглядати сайти з пошуку роботи. Не думала, що отримаю ножа в спину від керівництва, на яке гарувала і вдень, і вночі.

Я настільки звикла весь час проводити в офісі, що пів дня вдома здалися мені каторгою. Не знала куди себе діти, а ще й коліна, що від будь-якого дотику неприємно нили. Тому я облишила спроби щось робити й просто безцільно перемикала канали.

Дзвінок у двері вивів мене з напівдрімоти від нудного серіалу і я поспішила відчинити. Ну, як поспішила, пошкутильгала до дверей. Коли побачила за дверима Ендрю, здивуванню не було меж.

— Що ти тут робиш? — перше, що запитала в нього.

— Привіт, Домініко, — усміхнувся чоловік, а я звернула увагу на його костюм й жахливу краватку. Хто так одягається? Натягнув на себе такі кольори, які аж ніяк не можна поєднувати. Якби мій Тоні, з ідеальним смаком, бачив це чудо, його точно б схопив сердечний приступ.

— Привіт-привіт, — склала руки на грудях, а погляд чоловіка перемістився на мої коліна. Я була у шортах, тому сліди вчорашнього зіткнення було чудово видно.

— Що сталося? — зробив він здивоване обличчя.

— Кажи, що треба й вали звідси. Я не маю часу на розмови, тим паче з тобою. Чи ти й містера Форткаста з собою притяг?

— Е… ні, — він озирнувся, наче пересвідчуючись, чи не стоїть за ним хто. — Розумієш… — він зам’явся, танцюючи переді мною свій коронний танець, по якому зрозуміло, що в Ендрю здають нерви. Він завжди переминається з ноги на ногу, коли хвилюється або не знає, що сказати.

— Що? — підганяла я його. — Кажи бігом, у мене серіал, — сказала ледь не засміявшись, коли згадала про нудну подобу серіалу, під яку так гарно дрімалося.

— Містер Форткаст хоче тебе бачити.

— А я не хочу, — відповіла, спостерігаючи як він спітнів.

— Виявляється, я не так все зрозумів і звільнення було зайвим, — видавив з себе.

— Тобто, звільняв ти? — уточнила, щоб наступної миті вибухнути скандалом.

— Так, але…

— Але? — прогриміла на всю квартиру. — Ти звільнив мене просто тицьнувши пальцем в список? Чи як? Невже я найгірше працювала? Чи не прикривала твою дупу, виконуючи завдання, які мав робити ти?!

— Домініко, сталася прикра помилка, я сам ніколи б тебе не звільнив. Ти найкраща співробітниця у моєму відділі. Якщо він й надалі залишиться моїм, я обіцяю тобі підвищення платні й кар’єрний ріст. Тільки поїхали зі мною до офісу. Часу обмаль.

— А я нікуди не поспішаю, — почала крутити носом. Мені хотілося показати цьому телепню, як почувала себе вчора, коли він з холодною байдужістю звільняв мене. — Взагалі-то я сьогодні збиралася в гості, тож не маю часу кататися по офісах.

— Він мене звільнить, — зітхнув чоловік і я побачила, що пихатість з якою він спілкувався раніше зникла і переді мною стоїть звичайний чоловік, що завинив перед керівництвом і боїться звільнення. Першою думкою було не вестися на його засмучений вираз обличчя й послати куди подалі, та все ж співчуття перемогло.

— Я поїду з тобою Ендрю, але май на увазі, будеш винний мені. Я спасаю твою шкуру, а ти колись допоможеш мені.

— Що завгодно, Домініко, — закивав він, як та лялька.

— Ловлю тебе на слові. А тепер чекай. Спущуся, як тільки зберуся.

— Чи не могла б ти швидше, залишилося пів години до назначеного часу, а нам ще їхати, — лагідно промовив завжди суворий Ендрю. Оце його приплюснуло.

— Ендрю не змушуй мене передумати, — сказала суворо, а коли він вийшов - розсміялася.

Якщо поїду на фірму — не станеться нічого страшного, хоч подивлюся на нового керівника, якщо вже вчора не побачила його. Я нанесла на волосся гель, гарненько вирівняла його, одягла брючний костюм бежевого кольору й чорний топ під піджак. Збиралася не поспішаючи, щоб мати гарний вигляд.

За час моїх зборів він телефонував мені три рази й мило просив поспішити. Як наче півень клюнув в одне місце. Раніше потрібно було думати, коли звільняв мене. Коли почала фарбуватися, знов пролунав дзвінок і я не витримала. Швидко нафарбувалася й поспішила на вихід, щоб стукнути цього ідіота.

Було смішно дивитися, як він відчиняє переді мною двері й проводить до нарадчої кімнати, наче я вперше у цьому офісі. Та я його знаю, як свої п’ять пальців!

— Сиди тут, а я пошукаю містера Форткаста, — проспівав над вухом й зник за дверима. Раніше я не помічала який він приставучий, а може просто не звертала уваги, бо роботи було повно.

— Доброго дня, міс Фостер! — почула за спиною приємний чоловічий голос й повернула голову, та так й застигла від подиву та обурення.

— Ти?! — прокричали ми в один голос.

Переді мною стояв той патлатий козел, що наїхав на мене вчора. Я відкрила рота і не знала, що сказати. В голові були тільки нецензурні слова. Стоїть переді мною в сірому костюмі й чорній сорочці, з вигляду пристойний чоловік, але ж я бачила вчора яким він насправді є грубіяном. А це волосся! Те, що він його зібрав у козячий хвостик, аж ніяк не рятує. Терміново потрібен Тоні з ножицями, тоді з нього вийде симпатичний чоловік. Можливо.