Глава 2 "На новому місці"

Крістофер

– Бути заможним – суцільне задоволення!

Хмикнув, міцніше стискаючи шкіряне кермо новенького автомобіля. Білосніжний Бентлі Континенталь мчав графітовою стрічкою ідеально вкладеного асфальту. Сповнений ентузіазму, я керував авто, добираючись до центру мого рідного Маямі. Сучасні бізнес-будівлі зі скла і бетону прагнули досягнути останніми поверхами хмар. Саме в одному з таких хмарочосів знаходиться рекламне агентство, куди я прямую.

Майже на місці. Залишилося проїхати останній світлофор, який на жаль, загорівся червоним. Поспішати мені й так немає сенсу. Я ж не пересічний працівник. А біг бос!

Поглянув на себе у дзеркало заднього виду. Синьо-сірі очі блищали, передаючи мій піднесений настрій. Прибрав обома долонями волосся з чола, закладаючи темні пасма до потилиці. Вони одразу ж розсипалися хвилями, знову ховаючи чоло і вуха під собою. Обожнюю своє волосся, як і його довжину. Воно прикриває шию і майже торкається плечей. Задоволено всміхнувся своєму зображенню. Шрам на лівій щоці утворив глибоку ямку. Колись мене бісила ця відмітина. Та згодом я зрозумів, що саме цей недолік додає особливого шарму моєму обличчю.

Позаду почувся нервовий сигнал автомобіля. Зрозуміло, світлофор засвітився зеленим. І хто там такий нетерплячий? Перевів погляд зі свого зображення на червоний кабріолет, за кермом якого сидів обурений молодик.

– Бісові мажори! – прицмокнув невдоволено, коли хлопчина з буксуванням стартонув з місця і на повній швидкості обігнав мою тачку.

Білий Бентлі почав помалу рухатися, як несподівано на дорогу вискочила постать! Твою ж мати! Нога різко натиснула педаль гальма. Почувся скрегіт протектора по асфальту й чийсь зойк. Хоча я зреагував блискавично, але це не врятувало мене від зіткнення. Цупка матерія ременю безпеки врізалася в плече. Чорт! Звідки з’явилася ця дівка?! Та й ще у той момент, коли на світлофорі засвітився зелений, дозволяючи рух транспорту! Добре, що я тільки стартував і швидкість була мінімальною.

Відстібнув пасок і прожогом вискочив з автівки. На асфальті сиділа дівчина і кривилася від болю. Коліна побиті, з одного здерта шкіра і тече кров.

– Дурепа! Куди ти вискочила? Я ж міг тебе задавити! – прогарчав.

Нахилився до неї, розглядаючи, чи немає інших ушкоджень. Здається, все в нормі. Тільки одяг трішки постраждав: панчішки роздерлися та й спідниця розійшлася по шву, відкривши очам клаптик оголеного стегна. Мереживний клаптик спокусливо виднівся з-під задертої долівки спідниці.

Красиві ніжки! Але ж їх власниця! Вискочити на дорогу під час руху автомобілів! Ще та ідіотка! Хотів запропонувати допомогу, щоб вона підвелася, але дівчина тільки відмахнулася. Точно, прибацана якась!

— В порядку? — запитав для годиться, вдивляючись у її обличчя. Зважаючи на її поведінку, дівчина явно з головою не товаришує. Вже було розвернувся, щоб піти, як почув її голос за спиною:

— В порядку? Та ти ледь не вбив мене! Хто взагалі тебе пустив за кермо? — емоційно випалила вона.

— Не зрозумів? — знову повернувся до неї обличчям. — Тобто в тому, що ти, як скажена, кинулася під колеса автівки, винен я?!

Мої очі округлилися від її заявочки. Вона точно головою не бемкнулася? Бо таке городить, що на голову не налазить.

— Вискочила?! Я хотіла лишень перейти дорогу!

— На червоне світло? — гаркнув на неї, дивлячись суворим поглядом. — Страждаєш дальтонізмом?!

— Та хто ти такий, щоб так зі мною розмовляти?! Козел!!! – огризнулася дівчина і скинула копицею каштанового волосся. Зігнулася й почала збирати розкидані речі до картонної коробки, тихо обурюючись під носа: – Видають всяким придуркам водійські права, а потім через них пішоходи страждають…

Точно, не в собі дівчина. Бурмоче сама до себе. Краще поїду. Вистава закінчилася! Смикнув нервово піджак, поправляючи його й сів за кермо. Завів двигун й рушив з місця ДТП. У дзеркало заднього виду споглядав, як брюнетка, тримаючи смішно коробку під пахвою, розмовляла з кимось телефоном. Боже, ото чудило!

За п’ять хвилин зупинив Бентлі у підземній стоянці. Тільки тепер зрозумів, що не дивився, чи автівка не постраждала. Вийшов і поглянув на передній бампер. От дідько! Солідна така тріщина розкроїла його майже навпіл. Трясця! Тепер ще й ремонт оплачуй через недолугу незграбу!

Після інциденту на дорозі й сварки з тією дівчиною мій хороший настрій безслідно зник. Згадав її обурено-образливий вираз обличчя і перекошені від злості пухкі губи й сам розізлився. Коза така! Зіпсувала такий важливий для мене день!

Поки підіймався ліфтом на потрібний поверх, телефоном домовився за ремонт пошкодженої частини автомобіля. Скористатися страховкою не вийде – я навіть не знаю імені винуватиці ДТП. Тому доведеться все робити власним коштом. Хоча я цілком міг притягнути її до суду за пошкодження майна і вона б попала на кругленьку суму… Нехай скаже «дякую», що я просто розвернувся і поїхав!

Двері ліфта відчинилися і я потрапив у просторе офісне приміщення. Окинув пильним оком своїх теперішніх підлеглих. Моя поява змусила їх замовкнути. Поправив краватку і рішучим кроком попрямував до кабінету. Відчував на собі кожен погляд, що супроводжував мене. Без стуку відчинив двері, на яких висіла табличка з надписом «Ендрю Метьюз, замісник генерального директора».

– О, містере Форткаст! Вітаю! – хлопець в пісочному костюмі, що сидів за письмовим столом, підскочив і з витягнутою вперед рукою підійшов до мене. – Неймовірно радий вас бачити, сер!

Його голос тремтів, зі скроні стікала краплина поту. Помітно хвилюється. Я потис спітнілу, але прохолодну долоню.

Оглянув незнайомця з голови до ніг. Високий на зріст, худої статури. На вік років двадцять сім. Русяве волосся, темні очі. Гострі риси на вузькому обличчі й крихітні вуха робили його схожим на суриката. Та й ще стояв він так, як ті маленькі тваринки – струнко, зі складеними в замок довгими руками. Він поспіхом поправив долівку піджака, який кольором неймовірно сходився з його волоссям, а потім метушливо заговорив: