Глава 19

Чого я усміхався, я збагнув тільки на півдорозі до кордону, і від цього усмішка стала ще ширшою.

Голова, що ще годину тому цікавилась лише тим, чи не плутаю я маслюк із козляком, раптом сама, без жодного зусилля, склала докупи все, що я бачив за огорожею. Діжки з квашеною капустою. Ящики з сухарями. Мішки з крупою й борошном під дерновими дахами. Тюки сірого сукна, зв'язки чобіт, ящики з білизною. Полуторка, що двічі на день возить усе це лісом, щоб з дороги не було видно. І старшина з пишними вусами, що лічить усе до останнього мішка, бо зрозумів головне: добре, що воно є, і погано, якщо раптом не збіжиться.

У 1940 році Полтавська область перебувала у глибокому тилу Київського особливого військового округу (КОВО). Полтава, Кременчук, Лубни, Пирятин та Миргород слугували важливими транспортними й логістичними вузлами тилового забезпечення РСЧА. Військові склади та бази зберігання області в той період поділялися на кілька основних категорій:

1. Боєприпаси та зброя (Артсклади та окружні арсенали)

Діяв великий комплекс артилерійських складів, а також роззосереджені склади неподалік залізничних вузлів:

• Стрілецька зброя: Гвинтівки Мосіна (включно із застарілими зразками на зберіганні), револьвери Нагана, пістолети ТТ, кулемети Максима та ДП-27, а також автоматичні гвинтівки СВТ-38 / СВТ-40.

• Боєприпаси: Набої калібру 7.62×54 мм та 7.62×25 мм, мінометні міни (82-мм та 120-мм), артилерійські снаряди для 45-мм протитанкових, 76-мм дивізійних, 122-мм та 152-мм гаубиць.

• Вибухівка: Ручні гранати (РГД-33, Ф-1), тротилові шашки, міни, порохові заряди.

2. Авіаційне майно та паливо

З огляду на наявність великої авіабази в Полтаві та допоміжних аеродромів (Кременчук, Пирятин, Миргород), у регіоні розташовувалися склади 14-го та 65-го авіабазувань:

• Авіабомби: Осколкові (АО-8, АО-10), фугасні (ФАБ-50, ФАБ-100, ФАБ-250) та запалювальні бомби.

• Паливно-мастильні матеріали (ПММ): Великі резервуари авіаційного бензину, пального для автомобілів/тракторів, моторних та моторно-трансмісійних мастил.

• Авіаційне обладнання: Запасні авіадвигуни (М-11, М-105, АМ-34/35), запчастини до літаків (І-16, СБ, ТБ-3), льотне обмундирування, кисневі балони.

3. Речове майно, продовольство та обози (Тилові склади КОВО)

• Обмундирування та спорядження: Шинелі, гімнастерки, ватянки (гренадерки/куртки), чоботи, каски (СШ-36, СШ-39), речові мішки, походні намети, ремені, фляги, котелки.

• Продовольчі запаси непорушного запасу (НЗ): Консерви (тушонка, каші з м'ясом), сухарі, борошно, крупи, цукор, сіль, тютюн.

• Медичне майно: Польові аптечки, перев'язувальні матеріали, хірургічний інструмент, спирт, медикаменти.

4. Автобронетанкове майно та інженерне спорядження

• Запчастини до техніки: Деталі для вантажівок (ГАЗ-АА, ЗІС-5), гусеничні стрічки, траки та запчастини для танків (Т-26, БТ-5, БТ-7), а також для тракторів-тягачів (Сталинец С-65, Комінтерн).

• Інженерне майно: Саперний інструмент (малі й великі саперні лопати, кирки, сокири), понтонно-мостові парки, маскувальні сітки, дріт для огорож (колючий дріт «Єгоза» / спиралі Бруно), вибухові машинки.

Тільки я знав те, чого не знав ніхто з тих, хто стояв за цією огорожею: нагодувати й одягти тих, для кого цей склад збирали, він не встигне. Звістка про те, що лінія фронту прорвана під Кременчуком і німецькі танкові колони замикають гігантські лещата навколо Київського угруповання, перетворила тилову Полтавщину на киплячий котел хаосу та поспіху. У вересні 1941 року розгалужена мережа військових складів, яка роками формувалася в районі Полтави, Гребінки, Кременчука та Миргорода, опинилася перед обличчям неминучої катастрофи. Протягом кількох тижнів залізничні вузли працювали на межі можливого: під безупинними нальотами німецької авіації ешелони намагалися вивезти на схід найцінніше — авіаційне обладнання, нові види стрілецької зброї, дефіцитні запчастини та стратегічні медичні запаси. Проте брак вагонів, розбомблені колії та колосальний обсяг накопиченого майна швидко зробили евакуацію неможливою, тож у силу вступив суворий і безжальний наказ — не залишити ворогу жодного набою, жодного кілограма хліба.

Перед самим вступом німецьких частин до міст Полтавщини над краєм розгорілася справжня вакханалія руйнування, яка ознаменувала реалізацію тактики «паленої землі». Саперні підрозділи РСЧА та спецгрупи саботували й підривали те, що створювалося роками: артилерійські арсенали вибухали із силою, від якої здригалася земля за десятки кілометрів, а в повітря злітали мільйони набоїв, мінометних мін та важких снарядів. Склади пально-мастильних матеріалів перетворилися на море вогню, густий чорний дим від якого тижнями застилав небо над Полтавою та околицями. Речові та продовольчі бази, які не встигли підривати, просто обливали бензином і випалювали дотла, знищуючи тонни зерна, консервів та тисячі комплектів шинелей. Утім, у поспіху та хаосі відступу чимало майна — від саперного інструменту й важких артилерійських систем до окремих недоторканних запасів — усе ж дісталося німецьким військам у якості трофеїв, а вцілілі капітальні будівлі та підземні бункери радянських складів окупанти згодом пристосували для логістики власних армій.

Я не буду переказувати все, що мені відомо. Але декілька речей я пам'ятав добре. Німці брали склади цілими, бо відступаючі просто не встигали їх знищити. Наказ був палити те, чого не можна вивезти, але для наказу потрібні сірники, час і двадцятирічний хлопець, який не боїться свого командира більше, ніж ворога, а таких ставало дедалі менше. У Ромнах, що неподалік звідси, німці взяли радянський склад пального, харчів і набоїв так, що всі три речі пішли в діло того ж дня, тільки вже проти тих, для кого їх зберігали. В одному західному місті, у ті три дні, коли радянської влади вже не було, а німців іще не було, склади розтягли до гвинтика, і розтягли свої ж люди. У київському кільці в полон піде понад шістсот п'ятдесят тисяч бійців: ті, що мали їсти з таких діжок і взуватися в такі чоботи.