Глава 12

Похорони сусідки пройшли швидко й під дощем, за бажанням сільського голови їх провів отець Амвросій, а Максим просто допомагав старому, щоби той ніде не вбився за такої погоди. Наступні кілька годин, родина разом із прийдешнім священником сиділа, як то кажуть, на валізах, очікуючи появи Гірі з хвилини на хвилину, проте годинна стрілка перевалила за о пів на другу, і Максим вирішив, що просто сидіти й чекати буде не правильно.

— Варто погодувати Тесленка, — сказав він пошепки, щоби не привертати уваги дітей.

— Ти певен, що зараз слушний час? — спитала Марія. — Твій друг може приїхати в будь-яку мить.

— Взагалі він же сказав, що ближче до вечора. Та і в будь-якому разі я швидко, він там провів уже достатньо часу. Збери мені, будь ласка, трохи каші в банку, я віднесу й відразу повернуся.

Марія стиснула плечима й слухняно виконала прохання чоловіка, вона не мала наміру сперечатися, усі її думки були вже в Києві, в безпеці, тому вона не хотіла сваритися чи доводити свою точку зору. Зібравши залишки їхнього сніданку в півлітрову банку, вона завернула її в пакет і простягнула Максимові.

— Тільки одягни плащ і гумові черевики, а то не дістанешся дому, — сказала Маша.

Максим подякував дружині, підвівся, і за п’ять хвилин уже йшов у бік центру села. Дощ, що не припинявся, нагадував йому всесвітній потоп, наче Бог остаточно вирішив покінчити з цим світом уже знайомим йому методом.

Підходячи до довгої одноповерхової будівлі, Максим побачив зібрання людей, які стояли під ґанком поліклініки. Близько десяти селян, серед яких була й Галина, дружина афганця Віктора, щось жваво обговорювали. Підійшовши ближче, священник помітив, що жінка плаче, а більшість людей намагається її заспокоїти. Поступово всі почали повертатися в бік Максима, наче чекали на його появу.

— Батюшко, ви не бачили дільничного нашого? — спитав один із чоловіків. — Його немає ані вдома, ні в кабінеті, ба навіть у брата.

Максим підійшов ближче до натовпу й зняв капюшон, вода відразу почала заливати очі.

— Ні, а що трапилося?

— Вітю вбили, вбили, тіло посеред вольєрів лежить, — заридала в голос жінка. — Ще й познущалися, на лобі вирізали щось.

Максим пригадав кремезного афганця, який за бажанням міг би його скрутити в баранячий ріг, і уявив людину, яка могла б із ним впоратися. Якби там не було, за чиєї допомоги вбивця б це все не робив, але виглядало все дуже вправно.

— Що вирізали? — спокійно спитав Максим.

— Не зрозуміло, чи то петля якась, чи буква «е», — сказав інший чоловік, який заспокоював Галину.

— Ви тіло доправили до моргу?

— Ні, ми ж міліціонера нашого шукаємо, що ж нам робити? — плакала новоспечена вдова.

Максим озирнувся й поглянув на одноповерхову будівлю, він розумів, що якщо хтось почне занадто настирно шукати Тесленка, він його знайде, і тоді точно можна з усією родиною селитися в тому підвалі, бо місцеві стовідсотково влаштують їм самосуд. Потрібно було терміново щось вигадати, доки пошуки не зайшли занадто далеко.

— В мене є припущення, щодо нашого дільничного. Бо вчора приїздило авто з Києва, якісь люди, і я знаю, що вони до нього заходили.

— А він же вас батюшка заарештував учора, я бачив, як вас вели, — вигукнув низенький чоловічок. — То ви, виходить, останній, хто його бачив.

— Замовкни, — гаркнув на нього той, що стояв ближче до Галини. — Тобі ж розповідають.

— Так от, я якраз був у нього на допиті, він дійсно мене затримав. Думаю ви знаєте всі, що Тесленко чомусь переконаний саме в моїй провині, хоча, коли я приїхав, у вас смерті вже почалися, це я вам про рибалку кажу, якого втопили, — натовпом прокотився гул. — Так-так, втопили, — Максим вирішив викласти всі карти, щоби врятувати своє життя, йому здавалося, що так він виглядатиме переконливішим. — Приїздив же слідчий із міста, капітан Гордієнко, він вважав, що Тесленко не здатний допомогти йому, тому попросив мене. Я допомагав зі збиранням доказів, і мені сказали, що смерть Ігоря, це таке саме вбивство, як і всі інші.

— Тобто всіх, навіть кого бджоли зжерли, усіх їх убили? — спитав хтось.

— Так, а ви думали, що бджоли самі залетіли до хати, вбили свого годівника, після чого розлетілися по вуликах?

— Але навіщо хтось це робить? — спитала Галина, через серйозність розмови вона намагалася стримувати сльози, але поки виходило лише не давати волю риданням.

— Я скажу вам те, що мені заборонили говорити, але тільки в тому разі, якщо ви мені довірятимете й надалі, — натовп мовчав, виражаючи згоду. — Ці вбивства робляться окультистом, хтось намагається прислужитися дияволу й проводить певний ритуал, тому і вимальовує символи на жертвах. Я їх збираю, щоби зрозуміти, що він планує зробити далі й зупинити його, але поки що це не виходить.

— Я так і знав, що то якийсь сатанюга, — сказав невисокий чоловік.

— А щодо Тесленка, — Максим довго думав, чи казати правду, але якщо вже він попросив людей про довіру, то вирішив не лукавити. — Я був із вами чесним і відвертим, міліція не хотіла вам розповідати, але я думаю, що ви будете в більшій безпеці, якщо знатимете, що варто не просто остерігатися, а озброюватися, зачинятися на всі замки. А якщо ви самі, як то залишилася Галина, чи Наталя, жінка Коколі, то краще об’єднуватися, поки не прийшли кращі часи. Тому я хочу зараз дізнатися, чи можу я бути з вами відвертим і з приводу Тесленка, чи мені краще збрехати щось?