Глава 11

— От же, бляха, батюшка, — сказав низький хлопець, який тримав викручені пальці в стакані з льодом.

— Еге ж, — відповів високий, він сидів і тримався за горло. — Нічого, ми до нього ще зайдемо, поговоримо.

Змоклі й брудні хлопці сиділи всередині старого пошарпаного будинку. У великій кімнаті стояли лише стіл, заставлений пляшками, два ліжка й розбитий самовар у кутку кімнати. У дверних рамах замість дверей висіли штори, а на вікна були наклеєні сторінки газет, щоби світло не заважало й не будило хазяїна дому раніше потрібного.

— Слухай, Вась, — звернувся низький до товариша. — Принеси дров, давай пічку розпалимо, бо дуже холодно.

— А чого я, Гріш? Давай ти принесеш, а я розпалю.

— Ну, взагалі-то хата моя, тому, якщо хочеш далі тут жити, а не в мами своєї, то неси дрова й мовчи, — трохи суворо сказав Гриша. — І якщо ти забув, у мене поламані пальці.

Василь мовчки підвівся і вийшов на двір, там, під дощем, він пройшов десять метрів, щоби потрапити в сарай. Гриша ж обперся спиною об стіну й чекав на друга, втуплячи свій погляд у стіл. Пляшки, скільки ж вони випили за останній місяць, що живуть разом? Відповіді він не знав, та й не хотів знати. У минулому хлопець був дуже перспективним легкоатлетом, йому навіть пророчили Олімпіаду, але наркотики, горілка й погана компанія допомогли йому перестати страждати на тренуваннях та почати більше «відпочивати». Василь ненавидів себе, коли тверезів, тому стан сп'яніння він намагався підтримувати якомога довше. Хлопець підвівся, він почув кроки в коридорі й вирішив допомогти другові з пічкою. Вода стікала з гостя на підлогу, у цілковитій тиші це було добре чутно. Проте, вийшовши в коридор, Василь зупинився й застиг на місці від страху. Це був не його друг.

— Батюшко? — спитав він у високого чоловіка, що стояв перед ним, одягнений у священницьку рясу.

Максим і Олеся повернулися додому повністю мокрі, вони тремтіли, тому з радістю сіли біля пічки, яку нещодавно розтопила Марія. Вона також сиділа біля грубки із сином на колінах, поруч вмостився отець Амвросій.

— Максиме, — почав говорити старий у відповідь на здивований погляд хазяїна дому. — Я вимушений був попросити в Маші, щоби залишитися у вас, доки не зможу повернутися додому. Просити в Анатолія було б не зручно, а ми з вами не просто брати в Христі, а ще служимо по сусідству. Тож, сподіваюся, ви не заперечуватимете?

— Аж ніяк, — сказав Максим. — Ходімо зі мною, — запросив він Амвросія до кімнати.

Старий священник підвівся, опираючись руками об стілець, і попрямував слідом за Максимом.

— Сідайте, — вказав чоловік на своє ліжко й зачинив двері в кімнату. — Якщо вже ми тут застрягли, то потрібно розбиратися.

Всівшись поруч зі старим, Максим виклав усе, починаючи з розмови зі слідчим Гордієнко, закінчуючи таємничим числами.

— І що вийшло знайти? — спитав блідий Амвросій.

— 662027, а, і ще, — Максим хотів розповісти ще про загиблого хлопця, якого побачив вчора, і про літеру «Я», але потім передумав. — Хоча ні, здається, я все виклав.

Чоловік вирішив не ділитися новою інформацією, бо дійшов до думки, що цифри й літери несуть різні частини послання. Йому здавалося, що спочатку потрібно розібратися з тим, що означають ті числа, а потім уже братися за слова, які окремо хотів викласти вбивця. Максим розумів, що може й помилятися, але легше було шукати відповіді, коли ти вже обрав якусь певну стратегію, ніж досліджувати абсолютно все.

— Ми з капітаном дійшли думки, що це все може бути пов’язано з якоюсь книгою, але вона має бути чимось суспільно відомим, — сказав Макс.

— Чому? Хіба це не може бути число якогось демона, або сторінки з номерами ритуалів, які проводилися над людиною? Ніколи не варто думати, що ви зрозуміли окультиста, Максиме, повірте. Вони мислять зовсім інакше, наші думки спрямовує святий Дух, а їхні керуються самі, спираючись на ті спокуси, що їм посилають демони. Там тільки бруд у тих головах, і він, цей вбивця, може просто вбивати певну кількість людей для якогось жахливого ритуалу, без бажання розповісти щось. Хіба ви не розглядали думку, що це можуть бути просто егоцентричні записи, а не послання?

— Звичайно розглядали, але тоді можна взагалі не шукати відповідей, тому що ми точно не зрозуміємо, чого він хоче й коли та куди вдарить знову. А так у нас хоча б є соломинка, за яку можна триматися, тому то я й почав з аналізу Біблії.

— Ви думаєте, що ці цифри відповідають словам зі святого письма? — здивувався Амвросій.

— Це та книга, яку знає кожен в селі й за його межами, якщо він і хотів щось сказати, або якось пограти з нами, то це найперша книга, яка спадає на думку.

— Можливо, то й що вийшло?

— Нічого, я перевіряв цю версію, коли в мене не вистачало однієї цифри, тому нічого конкретного не знайшов, але зараз можна спробувати знову.

— Починається із «66»? — Амвросій узяв Біблію, яка лежала на столі навпроти.

— Так.

— Ну, припустимо, у цій версії Біблії всього шістдесят шість книг, тоді ця цифра відповідає останній.

— Одкровення Івана Богослова, — погодився Максим і його тілом пробігли сироти.