Глава 9

— Доброго ранку, капітан слідчого відділу Гордієнко, — сказав високий чоловік міцної статури.

Він приїхав до села з районного центру, де працював слідчим уже вісім років. Позаду нього стояв автомобіль марки УАЗ зі світловими сиренами й написами «МІЛІЦІЯ» на дверях. В авто за кермом сидів чоловік одягнений у міліційну форму, сам же капітан Гордієнко носив джинси, заправлену синю футболку, та начищені чорні туфлі, які вилискували сонцем. Авто приїхало декілька хвилин тому, і от Максим уже стоїть перед капітаном слідчого відділу.

На його годиннику всього дев’ята ранку, а він спілкується з міліцією, щось у цьому селі точно пішло шкереберть.

— Доброго ранку, щось знову трапилося?

— Ви знайомі з вашою сусідкою Галиною Федорівною Зозулею?

— Не впевнений, ми тут нещодавно живемо, можливо, якщо побачу її, то скажу точно.

— Вона мала вчора заходити до вас, її сусідки сказали, що вона планувала до вас у гості.

— У гості? — здивувався Максим. — А, ну так, учора заходила жінка, назвалася Галиною, принесла сала, пригостила нас.

— О котрій це було?

— Пізно, десь після десятої вечора, а що?

— Сусідка знайшла її мертвою.

— Знову вбивство?

Слідчий не став відразу відповідати, він трохи подивився мовчки на свого співрозмовника, почухав рукою потилицю, після чого важко видихнув і продовжив.

— Так, чергове вбивство. Ви ж знаєте, що майже все село думає, що це ваших рук справа?

— Здогадуюся, на жаль багатьом не вистачає клепки, щоби шукати справжнього винного, а не просто скинути все на нову в селі людину.

— Скажу чесно, я подавав запит своїм знайомим у керівництво вашої церкви й знаю, чому дійсно ви тут живете, — священник закотив очі, коли почув це, йому стало цікаво, яку причину тепер вигадало духовенство. — Відмова від відрядження святими місцями. Ви хотіли більше часу проводити з родиною, тому вас і заслали сюди з самого Києва, щоби тут у вас точно було вдосталь часу на сім’ю. Вірно?

Максим заспокоївся, хай там як, церква не наважилася назвати реальну причину цього «заслання», і це нагадало йому, що життя продовжується у здебільшого звичайному ритмі.

— Ну, в принципі так, — відповів священник. — Послухайте, ви мене будете кудись забирати на допит, чи я не підозрюваний?

— Скажу відверто, що не бачу у вас вбивцю, хоча, можливо, я пошкодую ще про те, що так довірився своїй інтуїції.

— Просто я хотів би вам допомогти, я переймаюся за свою родину, тим паче вбивства відбуваються все ближче і ближче.

— Я не проти, бо більшість людей, з якими я встиг поспілкуватися, включно із місцевим дільничним, говорять мені тільки про те, що це прокляття, а не справа рук якоїсь людини.

— Ви вважаєте, що всі останні смерті, навіть дивні, чи без слідів насильства, можуть бути на чийсь конкретній провині?

— Ну, скоріш за все якась одна смерть це просто збіг, але всі інші — безумовно справа рук серійного вбивці. Просто я не розумію, навіщо так вимудрувати. Ти ж не десь у Нью-Йорку, де з тобою будуть грати в кішки-мишки. Ти в задрипаному селі, де навіть дільничний думає, що твої жертви вмирають самі.

— Моя думка, що всі ці справи якось пов’язані з окультизмом. Людина, яка вбиває в такий спосіб, забирає в жертв хрестики, мені здається…

— Тобто, забирає хрестики? — перебив священника слідчий Гордієнко.

— Ну, це я помітив, на тих тілах, що бачив — одразу після загибелі маю на увазі, а не на похоронах — я помітив відсутність натільних хрестів. Я запитував у нашої знайомої, яка працює тут у місцевій лікарні, вона каже, що дійсно, усі тіла приїхали до них без хрестиків.

Слідчий дістав блокнот і зробив туди якийсь запис.

— Відмінно, хоча б якась свіжа думка, а то цей телепень Тесленко дійсно вірить у те, що остання жертва сама втопилася в каструлі з водою, — сказав він. — Окультизм — це може бути причиною.

— Капітане Гордієнко, може ви дасте мені можливість оглянути місце останнього вбивства? Я мав змогу трохи вивчати окультизм і кабалізм, коли був у семінарії, можливо я помічу щось, якийсь символ, щось, що може вам допомогти знайти цього психа.

— Отець Максим, правильно? — священник кивнув. — З усією повагою, але поки я не можу вас допустити до слідчого процесу, бо ви однаково, як і всі інші мешканці цього села, є підозрюваним. Але я б хотів попросити, якщо у вас є така можливість — огляньте якесь із попередніх місць злочину на предмет написів, поміток, або ще чогось, що сто відсотків не помітив цей місцевий товстун, який називає себе дільничним.

— Домовилися, — радісно відповів священник.

Він відчував себе підлітком, якому дали спец завдання, хоча насправді розумів, що наражає себе на небезпеку тим, що лізе в цю справу.

— Запишіть мій номер, і, якщо що, — телефонуйте. А я піду далі збирати докази.

Максим забіг додому за зошитом і ручкою, записав номер, після чого попрощався із капітаном і пішов снідати.

— Що там трапилося? — спитала Марія спросоння, поки розігрівала на пательні кашу зі шматочками сала.