Глава 7

— Добрий ранок, батюшко, — промовив голос у темряві.

— Хто тут?

Навколо не було нічого, наче сама порожнеча проковтнула отця Максима. Тільки от тиші не було… Щось постійно сопіло, скреготало, плакало, шипіло, поки тілом священника бігали мурахи.

— Хто? Це не важливо, важливо те, що я чекаю на тебе.

Максим прокинувся у своєму ліжку, дружини поруч не було. Чоловік прислухався й почув шипіння сковороди, жінка вже щось готувала на сніданок. Священник встав із ліжка й накинув на себе домашні шорти та футболку, вийшов на кухню.

— Добрий ранок, люба, — сказав чоловік і поцілував Марію в щоку. – Будете снідати з дітворою?

М’яка шкіра дружини підняла йому настрій, але затримуватися, щоби провести час із Машею він не міг. Необхідно було поспішати, адже сьогодні була неділя – день богослужіння.

— Так, Женя вчора через животик майже нічого не з’їв на вечерю. Треба, щоби він наївся, - відповіла дружина й витерла крапельку поту з блискучого чола.

— Я б хотів, щоби Олеся сьогодні причастилась. Що думаєш? Може нехай утримається від сніданку?

— Я з нею поговорю. Ти як завжди, нічого не будеш?

— Ні, ти ж знаєш, літургія, — розвів руками чоловік.

— Правила треба інколи порушувати, - злегка усміхнулась Маша, проте скоріше сама собі, ніж Максимові, адже знала, що він це жарт навряд оцінить.

— Не ці, — відповів священник і, торкнувшись плеча дружини, пішов збиратись.

Максим підготував усе необхідне, перевдягнувся й поспішив, щоб встигнути підготуватися до служби. Металеві двері храму зі скрипом впустили священнослужителя всередину. Старі ікони, навіть за мірками села, дивилися з усіх боків. Священник одягнув рясу, після чого почав приготування престолу, кадила й свічок. Та коли уже настав час починати служіння, Максим помітив одну дивну деталь — ніхто ще досі не прийшов. Минулого разу бабусі прибули завчасно, за п’ятнадцять хвилин до служби, щоби потеревенити між собою. Зараз же була цілковита тиша.

Трохи почекавши, Максим вирішив, що час розпочинати. Навіть якщо люди в цій дирі всі разом вирішили пропустити богослужіння, він має провести його. Тим паче, що на причастя ще має прийти матушка з Олесею. Священник підготував дві часточки для себе й доньки, після чого розпочав скорочену літургію. Через якийсь час, розвернувшись, Максим побачив, що в храмі стоїть Віктор, той самий сліпий старий, якого він нещодавно проводжав до лікарні. Через двадцять хвилин служба скінчилася, дружина з дітьми так і не прийшли, через що смуток оповив серце священника. 

Максим підніс старому хрест для цілунку, після чого перехрестив його.

— Вони бояться вас, — сказав Віктор, коли Максим поклав хрест на місце.

— Хто вони? — здивувався чоловік.

— Люди в селі, тому вони не прийшли сьогодні, — старий дивився повз священника, але стояв невимушено, так, наче чітко бачив усе навколо й міг обрати найзручнішу позицію.

— Що за дурня, чого це вони мене бояться?

— Бо вони замість Христа, вірять у всіляку дурню. Люди думають, що ви служите дияволу.

— Це ще чому? — слова старого здавалися повною маячнею, але Максим розумів, що має бути якесь пояснення тому, чому сьогодні жодна бабуся не прийшла причаститися.

— Вони думають, що ви принесли прокляття на село, бо після вашого приїзду багато смертей. Вам так не здається?

— А хіба раніше тут люди не помирали?

— Ну, не так багато, як зараз. Тим паче таких смертей не було раніше в нашому селі.

— Один самогубець, й одного розірвали пси, це всі дивні смерті?

— Вчора ще один хлопець помер, його зарізали у власній хаті, — дід промовляв ці новини настільки невимушено, наче говорив про щось звичне та буденне, а не про вбивство людини.

— Зарізали? — не повірив почутому Максим.

— Еге-ж.

— А кого? Де?

— На Михайлівській вулиці, молодого хлопчину. Друзі прийшли до нього вночі й знайшли таким, зараз дільничний їздить, допитує всіх.

— То в селі думають, що ці смерті пов’язані зі мною?

— В селі думають, що це результат прокляття. Батюшко, я сподіваюся, що вбивця якийсь його друг, з яким він щось не поділив, і його скоро знайдуть. Інакше ці дикуни не даватимуть вам служити, принаймні мені так здається.

— Дякую, що повідомили. Але мені залишається просто робити те, що я й робив весь цей час — служити Богові, я ніяк не можу вплинути на ситуацію.

— Це правильне рішення, батюшко.

Повернувшись додому, Максим одразу пішов до спальні, щоби поговорити з дружиною. Та була в кімнаті разом із Олесею, дівчина сиділа й дивилася кудись повз матір, а та начитувала їй лекцію.

— Тому, навіть якщо щось трапилося, ти завжди можеш поділитися цим зі своїми батьками. Розумієш? —  спитала Маша, дівчина кивнула у відповідь. — Та зараз ти ще не готова, я правильно зрозуміла? — дівчина знову кивнула. — Добре, йди до себе.