Глава 6

Максим прибирав траву у дворі, коли дружина винесла йому прохолодної води в металевому кухолі.

— Дякую, — сказав чоловік і зробив ковток. — Така дебела чашка, еге-ж? — усміхнувся він.

— Така ж сільська фігня, як і більшість речей тут, — холодно відповіла жінка.

Священник віддав Марії кружку й витер піт із лоба, після чого взяв дружину за руку.

— Люба, ти ж бачиш, що я роблю все, що можу, щоби покращити наше життя тут. Я був би вдячний, якби ти мене підтримала, а не шпиняла.

Марія перемінилася в обличчі, і Максим одразу зрозумів, що сказав щось не те. Жінка була зодягнена в домашній синій халат, розмальований квітами, який так любив їхній син. Чоловік спробував притягнути дружину до себе, але та випорснула, як пташка, після чого кинула гнівний погляд на священника.

— Ти серйозно? Щось будеш казати про підтримку? Ти думаєш якась ще жінка в моєму становищі поїхала б із тобою в цю діру разом із дітьми?

— Навіщо ти починаєш? Я тобі завчасно пояснив, куди потрібно їхати, ти все знала, коли погоджувалася, — відрізав Максим.

— То ти маєш мене підтримувати, а не я тебе. Ти чоловік, який повинен приносити гроші додому, а виходить, що ти переймаєшся тільки своєю церквою.

— Машо, зрозуміло, що я переймаюся церквою. Але ви для мене важливіші, припиняй цей цирк, — голос Максима ставав жорсткішим, хоча він і намагався говорити якомога добріше.

Жінка мовчки відвернулася й пішла додому, тоненький халат гойднувся від подиху вітру, демонструючи довгі стрункі ноги. У Києві чоловіки завжди приділяли Марії багато уваги, типова столична красуня для багатьох була головним об’єктом залицянь. Але вона обрала Максима. Вона обрала молодого хлопця без стабільної роботи, і ніхто з її оточення не міг зрозуміти, чому. Особливо її мама, яка весь час нагадувала дочці про неправильний вибір, при цьому не забуваючи запропонувати декілька варіантів на заміну під час кожного діалогу. Авжеж, спочатку дівчину ніхто не шпиняв, усі думали, що вона знайшла собі майбутнього пузатого попа, який їздитиме на мерседесі й святитиме зали ігрових автоматів депутатам. Але коли вже після знайомства стало зрозуміло, що перед ними той самий міфічний вид священників, про який всі чули, але, звичайно, ніколи не бачили, тоді вже всі почали хоронити їхній шлюб, сподіваючись, врятувати дівчинку від скитання по однокімнатних церквах.

— Гей, сусіде, — пролунало з-за паркану.

Ця фраза вирвала Максима з роздумів, чоловік озирнувся й побачив, що Анатолій стоїть біля хвіртки.

— Доброго ранку, чим можу? — зрадів священник тому, що хтось розвіяв його думки.

— Та от хочу вас із матушкою до нас у гості запросити, а то навпроти живемо, а так і не познайомилися нормально.

— Чого ж ні, можна, а коли?

— Та хоч зараз заходьте, але краще ближче до вечора, я думаю так усім зручніше буде.

— Домовилися, піду дружині скажу.

Вхідні двері скрипнули й пустили хазяїна всередину, Марія мила посуд у пластиковому тазу, а син тупцяв біля неї, не відходячи ні на крок.

— Женю, де твоя сестра? Ти чого мамі працювати не даєш?

— Олесі немає вдома із самого ранку, чи ти не помітив? — спитала дружина.

— А де вона?

— Пішла гуляти, — відповів син.

— Напевно зі своїм Вовою, вони багато часу проводять разом, — додала Марія.

— Ну й добре, хоча б забуде про своїх столичних подружок і перестане сумувати.

— Я б так не раділа на твоєму місці, — сказала жінка, після чого подивилася, чи достатньо близько син, щоби не бовкнути зайвого. — Вони всі ранні пташки в селах, цьому також може бути потрібно від неї не тільки дружба, — перейшла вона на шепіт.

— Машо, не вигадуй, вони ще зовсім діти.

— От побачиш, не подобається мені, що вони весь час разом.

— Все, треба відволіктися. Нас запросили сусіди в гості, ввечері сходимо обов’язково, — сказав чоловік, трохи засумувавши від важкої теми.

— Знову гості, хто на цей раз?

— Анатолій.

— Ну добре, він милий, - погодилася жінка.

Тим часом Олеся разом із Вовою ходили навколо озера, намагаючись розібратися в тому, що трапилося з місцевим учителем музики.

— Щось не так, він просто взяв і пішов до сусідського двору в одних трусах, щоби зайти до собачого вольєра. Чи це не найдурніша ситуація, яка могла скластися? — запитав хлопець, знову повертаючись до початку розмови.

— Я не розумію іншого, ти тієї ночі чув собачий гавкіт? — спитала Олеся.

— Ну звісно, наш пес розривався всю ніч.

— Так само як і наш, і сусідський, мені здається взагалі вся вулиця не могла заснути. У принципі, тепер зрозуміло, чого вони гавкали. Бо якщо в одному дворі пес буде розриватися, то через час почне і в іншому. Так само і з вулицею, якщо в нас стояв гавкіт, то й на інших вулицях мав. І якщо тієї ночі пси жерли вашого Коколю, то ймовірно вони також гавкали.