3

3

- Жінко, вам погано? - почула крізь закладені вуха Мирослава.

Вона відкрила очі: над нею наклонився Всеволод.

Той самий Всеволод - капітан бірюзових вітрил.

Але…

Він виглядав зовсім по-іншому.

По-сучасному.

Біла футболка обтягувала добре натреновані мускули, а шорти не ховали сильних накачаних ніг.

- Ні. Мені вже добре. Обійми мене, Всеволоду. Я твоя навіки. - пробурмотіла Мирослава.

- Що? - здивувався Всеволод. - Я вас бачу вперше, а до мене така пропозиція. Звідки ви знаєте моє ім’я?

Поступово Мирослава приходила до тями.

- Воно мені наснилося, як і все інше. - намагалася вийти з дивної ситуації жінка.

Але набралася сміливості та додала:

- Мені наснилося, що я вас кохаю. А ви - капітан бірюзових вітрил.

- Я і справді капітан бірюзових вітрил. Вон моя яхта. - Всеволод показав рукою на яхту, на якій були прикріплені бірюзові вітрила.

Сама яхта називалася “Бірюзові вітрила”.

- Всеволоду? Що там трапилося? - запитала, наближаючись, тендітна жінка з пишним рожевим волоссям.

- Тато хто це? - не встиг Всеволод відповісти на перше питання, як дівчина п’ятнадцяти років додала друге питання.

- Ця жінка втратила свідомість. Треба їй допомогти. Забув, я ж узяв з собою воду. - і Всеволод з пляшки облив голову Мирослави. - Так краще.

- Так. Дякую. Вибачте. Так соромно. На вас чекає ваші дружина та донька. - Мирослава вже привстала, відчуваючи сором.

- Моя дружина?.. Моя дружина померла від раку рік тому. Це моя сестра Жоржина та моя донька Астра. Я не хочу просто так вас відпускати. Я відведу вас до лікаря. А потім, коли лікар скаже, що з вами все добре, я покатаю вас на своїй яхті. Зустрінемо разом захід сонця, а ще краще - і світанок.

- Ти ж вперше бачиш цю жінку? - здивувалася Жоржина. - Як можна бути таким необережним, запрошуючи незнайому людину на свою яхту. Ти не один там будеш. Подумай про нашу безпеку.

- Вибачте, я мушу відмовитися від пропозиції.- промовила Мирослава.

- Відмова не приймається. Після вашого щирого зізнання я вас нікуди не відпущу. У мене відчуття, що я вас знав раніше, але це було в іншому житті чи в іншому світі. - Всеволод простягнув руку Мирославі. - Спочатку до лікаря. До речі, я відчуваю до вас те саме, що й ви до мене. Мабуть, це кохання з першого погляду. Якщо у вас немає важливих справ чи зустрічей, після відвідування лікаря я хочу бачити вас на своїй яхті. До речі, якщо ви хочете встигнути на свій обід у ресторані отеля, треба попередити, щоб вам залишили щось, бо ви не встигнете після лікаря. Обід ось-ось закінчиться. Але я вас запрошую на свій обід на палубі яхти. Так що у вас є вибір: пообідати як завжди чи пообідати зі мною, моїми дочкою та сестрой на яхті.

- Думаю, цікавіше буде на яхті. - погодилася Мирослава.

- Ось і добре. Ми майже дійшли. 

- Якщо я хвора і я галюцинірую таким приємним сном, то я не хочу одужувати.

- Це не сон. Я справжній. І ви справжня. - Всеволод вже залишився з Мирославою удвох в коридорі перед кабінетом лікаря. - Але я теж бачив дивну галюцинацію, де я був разом з вами та мандрував дивними світами, де ми знайшли платину і тим самим врятували мою доньку. Я точно не спав, але це видіння миттю промелькнуло у моїй голові, коли я побачив вас непритомною на березі моря.

- Ви, мабуть, прочитали мої думки. Ви - телепат.

- Ні. Але я закохан у вас. Ви не говорили, як вас звуть. У цій реальності. Але я знаю, що в іншій реальності ви були Мирославою.

- Я і тут Мирослава.

Всеволод підійшов ближче до Мирослави та поцілував її.

Двері відчинилися.

- Я почув голоси… - лікар стояв на порозі. - Ви до мене на прийом чи захотіли усамітнитися від зайвих очей?

- Ми на прийом. Я знайшов Мирославу непритомною на піску. - пояснив Всеволод.

- Заходьте. Будь ласка. Будемо здійснювати медогляд.