1

1

Отже, Мирослава тепер на борту бірюзових вітрил стоїть навпроти чоловіка, який здається їй капітаном, та дивиться йому в очі.

- Я полонянка чи гостя на вашому судні? - запитала Мирослава.

- А ти як хочеш? Ким хочеш бути? - запитав у відповідь чоловік.

- Гостею… Якщо я гостя, тоді я хочу залишити цей корабель. - забажала молода жінка.

- Добре. Можете його залишити. - чоловік розвернувся та й пішов.

- А ви мене не повернете на берег на своїй шлюпці? - вдогонку крикнула Мирослава, доганяючи його.

- Ні. Це вже ваша справа. Я вас не кликав сюди. - буркнув чоловік та зупинився, чекаючи реакції своєї “незваної” гості.

Мирослава підійшла до краю борта корабля та… побачила, що він застиг не у воді, а у безмежному просторі над водою.

- Гей! А як ми тут тримаємося? - здивувалася дівчина.

- Тримаємось та все. Киньте ці роздуми. Ми у моєму світі, а не вашому, де таке неможливо. Запрошую вас на вечерю у свою каюту. Не думаю, що вам потрібно там залишатися надовго. Побачили та й годі. Я - капітан Всеволод. Це - мій корабель. А ви… несподівано з’явилися у моєму житті. Не буду ж я вас проганяти без необхідності. Отже, запрошую до себе. Я - самотня людина. Після смерті моєї дружини під час пологів я більше не пробував створити сім’ї. Якщо саме життя підкинуло вас до мене, значить, там треба, виходить, у цьому є якийсь сенс. Залишайтесь у мене жити у моїй каюті. Будете спати на моєму ліжку, а я - на маленькому дивані поруч. Обіцяю не кривдити. Це не в моїх принципах кривдити беззахисну людину, а тим паче жінку чи дитину.

- Добре. - погодилася Мирослава та одразу підскочила до Всеволода, бо їй ніяк не подобалося, що крім очей капітана, за нею стежили ще десь двадцать пар чоловічих очей членів корабельної команди.

Ій ніяк не хотіло залишатися з іншими чоловіка наодинці, тим паче з усіма одразу.

Зрозумівши опасіння своєї гості, Всеволод голосно попередив:

- Ця жінка - під моїй захистом. Якщо хтось скривдить її чи намагатиметься це зробити, - буде мати справу зі мною!

- Мене звуть Мирослава. - повідомила капітану жінка.

- Що ж, Мирославо, почувай себе, як вдома. Пішли: я проведу тебе до своєї… нашої каюти. - Всеволод підставив локоть, щоб гостя взялася за нього.

Мирослава провела своє руку між чоловічим боком та його ліктем, обхопивши широку руку, на якій випирали мускули.

Кілька десятків кроків (бо корабель був занадто великим) - і Всеволод пропустив вперед у свою каюту Мирославу.

Жінка трохи хвилювалася. Навіть більше. Бо обіцяти одне, тим паче перед усіма своїми підлеглими, а виконувати свої обіцянки з тією, яка фактично була у полоні такого сильного красеня, то інше.

А якщо чесно, Всеволод з першого погляду сподобався Мирославі.

Тому підсвідомо вона хотіла, щоб він порушив свою обіцянку. Але зробивши це ніжно та з любов’ю. Тобто не кривдив, а лише намагався нею оволодіти.

- Щось не так з моєю зовнішністю? Ви якось уважно на мене дивитеся? - запитав Всеволод, підходячи до дзеркала, яке висіло на стіні.

- Ні… Я… просто… ніколи ще не була у капітана в каюті на кораблі… Незвично себе відчуваю при цьому. - пояснила Мирослава.

А сама вже не могла стримувати поривчастого дихання, яке створювало нестерпне бажання.

“- Я закохалася шалено, тому не можу відвести від вас погляду… Не скажу же я таке вголос чоловіку, якого бачу вперше. Подумає про мене зовсім погано. Тоді точно нічого з ним не вийде. Але навіщо мені це? Веди себе пристойно, тримай планку, не втрачай гордість, інакше зрозуміє, що мене можна не поважати… Тоді точно буде вести себе зі мною, як з ганчіркою. Але я вже не проти, тільки би бути з ним. Хай робить зі мною, що хоче… Годі, дурепо, візьми себе у руки! Гордість зовсім розгубила! Ось що значить, коли давно нікого немає. Так у мене ніколи нікого й не було. Від цього й така швидка закоханість.Через тиждень спілкування я зрозумію, що він ніхто, а я сама собі усе придумала, створивши образ, якого й не було. Як багато разів бувало з іншими… ” - думки роздирали Мирославу зсередини.

- Прошу, сідайте. За стіл. І почекайте мене. Я попрошу повара принести вечерю на дві особи. - промовив Всеволод.

- Дякую. - холодно відповіла Мирослава, зумівши пригасити свої почуття.

Всеволод пішов.

Він вийшов з каюти, а повернувся через двадцять хвилин разом з поваром, який на підності ніс вечерю на дві персони.

- Пригощайтеся. Їжте. - запропонував Всеволод.

- Дякую. - Мирослава почала пробувати блюда, які їй здалися не такими, як у її реальножу.

Хоча тепер оце життя здавалося їй реальним.

Принаймні більш реальним саме зараз, бо дівчина проживала цю мить у теперішньому часі саме зараз.

Коли Всеволод та Мирослава закінчили вечеряти, капітан підійшов до своєї гості та взяв її за руку.

Мирослава одразу почала трепещати від хвилювання, розчервонівшись та прогнозуючи сама собі щось занадто відверте, відчуваючи якийсь страх, бо, виходить, вона ще не готова…

- Пішли. Я тобі щось покажу. - запропонував капітан та повів свою гостю на палубу.

Всеволод обрав найвище місце та показав вперед рукою, куди треба Мирославі дивитися.

Але жінка вже давно туди дивилася, не в змозі відвести погляду, хоча дивитися було болячи.

- Я привів показати тобі захід. У нас потрійна зоряна система. Он, бачиш? У центрі жовта зірка, а дві інші, червона та синя, обертаються навколо жовтої. Тільки не дивись довго на зірки, навіть на одну з них, бо осліпнеш. Ці зорі особливі. Вони не тільки створили наш світ, вони мають ще й ментальне значення. Думаю, ти не випадково тут. Тебе дали мені, щоб ти, як представниця іншого Всесвіту, допомогла мені відгадати загадку. Коли моя дружина була вагітною, ми назвали свою дочку ще до народження Астрою, на честь зірки. Чомусь моя дружина Уляна була впевнена, що це донька, що вона вагітна саме дівчинкою. Коли були пологи, моя дружина померла, як я вже говорив, але вона встигла народити нашу дівчинку Астру, яка тут же одразу при появі на світ зникла, як тільки моя дружина померла від великої втрати крові. Наша планета, яка обертається навколо цих трьох зірок, має багато ментальних оболонок. Таких собі паралельних світів. Мені треба знайти в одному з них живий вогонь, який мені відповість, де ж моя донька. Про це мені сказала жива вода незадовго до нашої з тобою зустрічі. Я поспілкувався з нею - і одразу з’явився у твоєму світі. Ти якось одразу потрапила на мій борт, а потім ми зникли разом з твого світу, пройшли крізь проміжні світи та опинилися отут в моєму світові. Отже, я хочу з твоєю допомогою знайти свою доньку Астру. Ти як? Ти ж згодна? Допоможеш мені? Які будуть пропозиції чи питання?