Пролог

Бірюзові вітрила

Пролог

"- Я нарешті приїхала на море... - звернулася сама до себе подумки молода жінка, дивлячись на синє-зелені хвилі. - Як я давно не відпочивала. Обіцяю сама собі кожного ранку тут на цьому березі зустрічати схід сонця. Навряд я зустріну на відпочинку кохання своєї мрії. Може воно мені взагалі не потрібне? Це кохання. Чи я не пристосована для нього? Мене вважають дивною, бо я легко ухожу сама у себе, не помічаючи все навкруги, знаходячись подовгу в собі..."

Роздуми обірвав дзвінок з мобільного...

- Алло... - прийняла виклик дівчина, кидаючи назад на спину, обтягнуту червоно-рожевою сукнею класичного пошиву, довге розпущене руде волосся..

- Мирославо, ти нещодавно оформлювала рішення на датчики рівня для мастилобаку? - почулося у слухавці.

- Так. Оці... - дівчина назвала найменування.

- Так. Це вони. Ти закінчила оформлення?

- Так. Рішення вже в базі оформлене. А номер можна подивитися у мене в папці "Скан" на комп'ютері.

- Добре. Дякую. Відпочивай. Приємного та продуктивного відпочинку!

 - Дякую.

Розмова закінчилася.

Мирослава подивилася на смартфон:

- Вже час обідати. - прошепотіла вона.

Дівчина поклала телефон у маленьку сумочку, яка висіла в неї через спину, та глибоко подивилася вдалечінь, де гралися синє-зелені хвилі.

А потім розвернулася та пішла з пляжу

Але щось її спинило: несподівана буря та якийсь шум, що створювали не тільки роздратовані хвилі.

Дівчина обернулася та побачила... щось дивне на горизонті...

У морі з'явилося старовинне судно з бірюзовими вітрилами…

Ні звідки скрізь простір з'явилися ці бірюзові вітрила.

У час новітніх технологій вітрила можна зустріти тільки на спеціальних круїзах, де до морських бортів з двигунами заради особливого ефекту додають ці самі вітрила. А ще більш дивне те, що Мирослава одразу опинилася на борту цих бірюзових вітрил, де її зустрів капітан Всеволод. І вони зникають разом з кораблем, тікаючи з реального світу та потрапляючи у світ зірок, які на своїх хвилях несуть Мирославу разом з усіма в космічну безодню. Де зупиняться вони? В якому з паралельних світів? Чи дійсно все це відбувається з Мирославою? Чи вона спить? Чи просто галюцинірує, бо в неї жар? Тоді чому вона зустріне Всеволода у сучасному житті?

Уява одразу створює казковий світ.

Чим би ми не займалися, ми це розвиваємо у собі.

Чим більше створюєш казок, тим більше цей процес стає підсвідомим.

Вже натренована уява сама веде за собою автора.

Залишається логічно об’єднати несумісне та одночасно нереальне, де кожне явище та кожна річ оживають.

Щоб вийшла історія, треба знайти в цій історії місце для загублених скарбів, морської душі, для чудовиська, яке живе на самому дні, для русалок, вікового прокляття, врешті-решт для загадки та таємниці, для живого урагану та живого вітру й неслухняних вітруганів, для живої цілющої води, яка стовбурами тече у небо та яка здатна говорити з тим, хто прийшов до неї, для мертвого каменя, який ще і живий, для пливучих в небі брил, на яких ростуть дерева коренями вверх, для перевернутих веселок, для дивного дощу, що йде знизу, ніби фонтан, для полярних сяйв, які розкидані по чарівній планеті, ніби пастки, які вбивають, якщо потрапиш до них, для молочних рік, з яких п’ють молоко звичайні люди, для застиглих кристалів, через які переломлюється світло, створюючи горизонтальні райдуги, для живого вогню, з яким можна, говорячи та мріючи, шукати істину, для корабля, який має здатність плавати не тільки по воді, а й у порожньому просторі, для прозорого кота-привида, який приходить вночі та світиться своєю шерстю, як у казці про Алісу, для кам'яного монстра, який змінює свою форму та має почуття, для дівчини з чарівним рожевим пишним волоссям на ім’я Жоржина, ніби та розкішна рожева квітка з безліччю пелюстків, та для драконів, в яких безмежні серця.

Фентезійна історія починається з реальності й реальністю закінчиться.

А на головну героїню чекають незабутні пригоди у паралельному світі, де можливо все.