4. Лівірус.

Це було дивно, перебувати в цілковитій темряві, в підвішеному стані, неначе ти в абсолютній пустоті. А тоді побачити далекі вогники що спалахують. Чим більше спалахувало вогників тим ставало зрозуміліше що я знаходжуся у космосі, а ці вогники не що інше як зірки. Тепер я міг роззирнутися довкола, і побачив що знаходжуся над великою плането., дуже схожою на землю, та все ж іншою, більш барвистішою, яскравішою, це без сумніву був Брумель. А в мене за спиною знаходилося два місяці, що невпинно кружляли довкола Брумеля.

Вітаю!

З’явився напис у мене перед очима, я як тільки я прочитав його, він зник, і появився інший:

Ви потрапили в новий прекрасний світ, де на вас чекає переродження і нове життя. Та перед цим ви можете змінити своє ім’я, на ім’я під яким вас будуть знати в світі Брумель. Бажаєте змінити ім’я на …… .

Батьки назвали мене Кирилом, керуючись якимись, тільки їм відомими мотивами. Проте мені ніколи не подобалось як звучить моє ім’я, воно було старим, і якимсь нудним, досить дивно звучало, і давало масу можливостей для кепкування, чим постійно користувалися мої однолітки. Я завжди хотів змінити ім’я, тому я вирішив скористатись пропозицією. От тільки як це зробити я не знав, схоже у мене не було тіла, і я висів посеред космосу, як згусток інтелекту. Та навіть якби не це, я не бачив клавіатури щоб набрати нове ім’я, не було нічого окрім слів, що висіли переді мною в очікуванні відповіді.

Мав бути якийсь спосіб написати нове ім’я, інакше такого б не створили, та як  це зробити я поки не розумів. А тоді мене осяяло, якщо слова зникали після того як я їх прочитав, неначе система читала мої думки, то може і записати нове ім’я також можна подумки. Я одразу ж перевірив свою теорію, зосередившись на місці, де потрібно було ввести нове ім’я. Спочатку нічого не відбулося, і я навіть подумав що помилився, та все ж букви стали проявлятись, і вже за мить перед моїм обличчям, палало золотим вогнем ім’я «Кай». Чому саме таке ім’я, воно мені завжди подобалось, і придумав я його ще в дитинстві, коли ще не навчився добре говорити, мені тоді важко було вимовляти складні і довгі слова. І коли хтось питав як мене звати, я не міг вимовити «Кирил» і завжди говорив «Кай». Потім я підріс, і навчився правильно говорити, та Кай завжди залишалось моїм другим ім’ям.

Вітаю Кай!

Тепер залишилось вибрати яким шляхом ти підеш в новому світі:

Шлях героя – слава і багатство, і пригоди очікують на нього.

Шлях голубої крові – багатство, влада і відповідальність, супроводжують його.

Шлях простоти – щастя, чесна праця і спокій даровані йому.

З’явилося нове повідомлення, пропонуючи вибір одного з ігрових сценаріїв. Аж смішно, всі позиціонують Брумель як реальний світ, та при переході в нього залишилась типова ігрова система. Я читав про цей вибір, це був дуже важливий етап переходу, і від його вибору залежало як в подальшому складеться твоє життя в Брумелі.

Ті хто вибирав шлях героя, відповідно ставали героями, могли розвивати в себе надприродні здібності, володіти великою магічною силою, розвиватись до високого рівня. Та не все так просто, герой не просто так носить такий статус, і в Брумелі постійно будуть появлятися ситуації і обставини з якими може впоратись тільки герой. Звісно все залежить від твого вибору, можна просто розвернутись і піти, та це не припиняється ніколи, герой постійно має щось чи когось рятувати, захищати. Хоча, за чутками, якщо відвернути загрозу світового масштабу, то можна було вийти на пенсію, так би мовити. Та точного підтвердження цьому не було. Отже цей шлях мені точно не підходив, я хотів простого життя, без постійних небезпек, і ризиків розпрощатися з життям.

Другий шлях голубої крові, дещо відрізнявся від геройського. Ті хто обирав цей шлях могли потрапити в благородну родину, з перспективою стати королем довколишніх земель. Вони були елітою, можна сказати це ті ж самі багатії, що й на землі. Вони займали високі посади, володіли сильною магією, що відрізняло благородні сім’ї від простолюдинів, мали вроджені таланти, які часто передавались з покоління в покоління. Як і герої могли розвивати високий рівень, і були відповідно сильними. Та так само я к і в геройському, цей шлях лише створював можливості, а щоб чогось досягти потрібно було докласти власних зусиль, все майже як в реальному світі. Так багатство було дуже заманливим, і це навіть могло допомогти мені купити зворотній квиток, для повернення на землю, який коштував дуже дорого. Але придворні інтриги, зради, плітки – те що супроводжувало багатіїв, і те що я так ненавидів, тому і цей варіант я відкинув.

Третій останній шлях простоти, це звичайні люди, селяни і робочий клас. Вони могли розвиватись максимум до 10 рівня, рідко володіли магією чи якимись особливими здібностями. Вони вели просте життя, жили під владою багатіїв, і захистом героїв. Та не все так погано, ті хто обирав шлях простоти могли самі керувати своєю долею. Так вони були слабкими, та могли здобути силу шляхом своєї праці, могли вивчити любу професію чи ремесло. На відміну від героїв, їх не переслідували монстри і катаклізми, з якими потрібно було боротись тільки тому що ти герой. Вони не отримували все на золотому блюдечку, як голуба кров, але їм і не доводилось плести інтриги щоб зберегти свій статус і положення в суспільстві.