Глава 4. Перші гроші та проблеми

Валентина і Сомельє вже повертались від Сашка, але на дорогу вийшов Іван Валентинович, у руках він тримав рушницю.
– Ой, Валідол, мені пора, – Сомельє хутко побіг у кущі.
– Сомельє! Ану стій, негіднику! – голова села побіг за нам, так швидко, що Валентина навіть нічого не встигла зрозуміти.
– Валентиновичу, Ви чого?
– Як сина, кажеш? Ну от я тобі зараз всиплю! – бігли вони по садках і городах, Сомельє намагався частіше забігати у кущі, адже Іван Валентинович міг вистрілити.
– Валентинович, та люди брешуть! 
– Стій, син ти чортів. Зять недороблений! Стій, а то гірше буде!
– Може я і син чортів, але не ідіот!
– Ти, щеня мерзотне, ще огризатися будеш! Тобі гаплик! – пролунав постріл, але, на щастя, Іван Валентинович промахнувся.
– Ти що сказився? Не бери гріха на душу!
– Стій, паскуднику! – Сомельє перестрибнув чиюсь огорожу і побіг через увесь двір на город. Валентинович за ним. Та Сомельє був швидшим, і заховався у соняшниках, а Валентинович все кружляв по городу і вишукував його. Потихеньку Сомельє дійшов до хати Валентини, переліз через огорожу, і одразу отримав копняка від Валентини.
– Ай! Ти чого?
– Ну, Сомельє! Ти що вже накоїв?
– Та нічого такого! То люди брешуть про мене усілякі нісенітниці.
– Убила би тебе! Швидко у погріб залазь! У нас і так багато проблем.
– А чого так мало пляшок? – запитав Сомельє.
– Треба більше інгредієнтів, щоб налагодити безперервний процес, і часу, та і небезпечно продавати все одразу.
– Логічно.
– Поклади пляшки у портфель, і передаси Сашкові, та сам не відходь від нього, щоб проблем якихось не наробив.
– Добре. Ой, треба стрес зняти.
– Тільки спробуй очі залити!
– Та в мене стріляли, мене ледь не вбили.
– Ледь не рахується, ти зараз стрес знімеш, а що ми продаватимемо?
– От і людина ти! – ще трохи посперечавшись, вони вийшли на справу. Валентина також вирішила придивитися за процесом. Адже розуміла, якщо Сомельє стежитиме за Сашком, то їй доведеться стежити за Сомельє. Для прикриття вона взяла з собою Оленку. Вони просто сиділи на лавці біля магазину і балакали. Вже вечоріло і біля клубу збирався народ. Сомельє і Сашко вже були готові. Сомельє ходив і робив приховану рекламу, розповідав куди підходити і що казати, а Сашко просто стояв за магазином і чекав покупців. Першого покупця Сомельє привів прямо до Сашка.
– Сашко, давай товар, – Сашко витягнув пляшку із оковитою і дав її чоловікові, а той дав Сомельє гроші, і швидко пішов.
– Ой щось мені страшнувато, – сказав Сашко.
– Все буде добре, тільки не нервуй, – покупці приходили, давали гроші і швидко йшли, Сашко вже трохи заспокоївся.
– Я від Сомельє, – Сашко обернувся і побачив перед собою симпатичну дівчину.
– Зрозумів, ціну Ви знаєте.
– Може зробите знижку? – дівчина мило посміхнулась і прикусила губу.
– Або плати гроші, або вшивайся, – сказав Сашко.
– Ти що собі дозволяєш?! – почала вередувати дівчина. На крик підбіг Сомельє.
– Що сталось?
– Він грубить мені!
– Вона хотіла, щоб я знижку їй зробив, – обурливо сказав Сашко.
– Може тобі взагалі безплатно дати?
– Буду дуже вдячна, – дівчина знову посміхнулась і підійшла трохи ближче до Сомельє.
– Геть звідси, хвойдо! Ще чого не вистачало?! Ти бачиш, Сашко, які покупці! – дівчина почервоніла і швидко кудись побігла.
– Чого так грубо?
– Сашко, це жорсткий бізнес. Ніяких знижок, є ціна і є товар. Все, якщо будуть клянчити знижки, клич мене, – Сомельє знову побіг у натовп, а Сашкові стало якось ніяково.
Клієнти приходили через кожні десять хвилин, Сашко уже майже все розпродав, аж от до нього почав наближатися дільничний, який, як завжди, ходив і контролював порядок.
– Доброго вечора, Олександре. А що Ви тут робите? Раніше я Вас на гулянках не бачив.
– Так я ось прогулятись вирішив! Чого вдома сидіти?
– Ну добре, вважай, що я тобі повірив. А де твій дружок, Сомельє?
– Який Сомельє? – почав вдавати дурня Сашко.
– Денис де? 
– Так а я звідки можу знати? Я з ним і не спілкуюсь! – Шериф з підозрою глянув на Сашка і пішов у магазин. Сашко видихнув, він розпродав майже всю їхню продукцію, так би мовити, і збирався вже йти.
– Сашко, а ти куди зібрався? – запитала Валентина, яка підійшла перевірити як йдуть справи.
– Так я вже йти буду, і так Шериф ходить.
– Стій тут, роби вигляд, що просто говориш зі мною, якщо одразу кудись побіжиш, він точно щось запідозрить.
– Ох, погане відчуття у мене.
– Перестань нервувати.
Тим часом Сомельє бігав по всій окрузі і розповідав що, де і як можна купити, але робив це обережно, адже у Шерифа є свої люди, які підтримують його та співпрацюють. Тому Сомельє розповідав це лише знайомим та товаришам.
– Сомельє! Я тебе всюди шукаю! – невдоволено сказала Ліза.
– Лізо, я трохи зайнятий.
– Ти обіцяв, що поговориш!
– Ох ну добре, пішли. Тільки швидко, у мене справи.
– Чому ти постійно такий нервовий?
– Я? Нервовий? Я спокійний як ніколи, просто справи і все таке.
– Мені набридло, що про мене ходять різні плітки на селі.
– Ну а я що можу з цим зробити? Хіба я роти людям заткну?
– Давай зустрічатися, тоді і про мене нічого поганого не скажуть, і до тебе менше претензій буде.
– Ти точно смерті моєї хочеш! Твій батько мене сьогодні мало не вбив.
– Я поговорю з ним, але якщо він заспокоїться, то ти згоден?
– Добре, якщо він не застрелить мене, тоді може у нас щось і вийде.
– Дякую! – Ліза поцілувала Сомельє і пішла, а Денис збирався йти до останнього знайомого, якого він хотів, так би мовити, поінформувати про можливість купити оковитої.
– А, рятуйте! Вбивають! – Сомельє повернувся в бік і побачив самого Коршуненка.
– Хто Вас вбиває і куди ми біжимо? – Денис побіг поруч з ним, на горизонті з’явилась жінка Коршуненка, Варвара. Кремезна і серйозна жінка, яка працює на бригаді кухаркою, бігала вона швидко і вже наступала на п’яти чоловіку і Сомельє. – А, тепер зрозумів!
– Моя тобі порада, хлопче, можливо остання в моєму житті, ніколи не одружуйся! – Коршуненко вже ледь дихав, а Сомельє підхопив його під руки, звернув в чийсь двір і городами побіг до свого сараю, в якому буває частіше, ніж в хаті. Вони швидко забігли всередину і Денис закрив двері на всі засуви. Коршуненко впав на тюк соломи і зняв свого картуза.
– Ну, Сомельє! Дякую тобі, ти мені зараз життя врятував! – він припіднявся і потиснув Денисову руку.
– Та то таке. Ви краще скажіть, що знову сталось, чого тітка Варвара знову на Вас руку підіймає? – Сомельє приземлився на сусідній тюк.
– Та я ж пенсію отримав, ну і всі грошики витратив, а вона дізналась куди я їх витратив.
– Ну, нічого нового, – Денис дістав з–за пазухи флягу, яку потай від Валідола заповнив оковитою.
– Ти де її взяв? – в очах Назара Архіповича з’явилась іскра надії.
– А, це власне і є те, через що я збирався до Вас прийти! – Сомельє витяг з–під соломи дві чарки і швидко наповнив їх. Швидко їх спустошивши, Сомельє розповів про їх з Валідолом бізнес.
– Тепер я буду вашим постійним клієнтом! От тільки у відкриту зараз торгувати небезпечно, треба якусь схему придумати! – Назар простягнув чарку Сомельє, а той швидко її наповнив.
– Так я вже все придумав, і Ви мені в цьому допоможете. 
– Ну на благе діло гріх не погодитись! Розповідай, що я маю робити, – Коршуненко хильнув оковитої і уважно слухав Сомельє. 
– Ви будете нашим, так би мовити, посередником, Ви часто буваєте в колах нашої алкогольної еліти, тому Вас Шериф не буде підозрювати. 
– Логічно, і що я робитиму?
– Ви будете приймати замовлення, записувати дані про кількість і одразу говорити клієнту про місце, де товар буде знаходитись і записувати навпроти кількості це місце, щоб ми не наплутали.
– Ну це просто!
– А, ледь не забув, гроші братимете наперед! Все це приноситимете нам, а ми вже будемо розкладати товар по зазначених місцях. І всі будуть задоволені.
– Ну і найголовніше питання. Що я з цього матиму? 
– А що попросите?
– Двадцять відсотків від прибутку віддаватимете мені, ну і, звичайно, відливатимете трошки палива для моєї душі.
– Тоді домовились.