Брудні люди

1

Ранок золотив київські небеса. Ця позолота щедрим серпанком вкривала усі усюди заспаного міста. За задумом Творця, це мало би дарувати насолоду та втіху всім тим, хто розплющував очі під неприємне ниття будильника, хто виходив з теплого дому на холодне повітря, хто наздоганяв автобус чи намагався влізти в забиту вщент маршрутку; хто, дійшовши до дверей остогидлого офісу, гірко мружився… Але ранкове сяйво залишалось непоміченим.

Іван уже третій рік жив у Києві. Київ не був його метою і єдиним поприщем для реалізації. Скоріше, навпаки – це був крок назад. Але він покинув усе, залишив далеко всі свої перспективи, покинув рідну Гуцульщину заради неї – коханої.

Борщагівські новобудови закипіли робочим життям. Загуркотіли вантажівки, заскрипіли крани, і в різних напрямках забігали… брудні люди.

Віктор дивився  у вікно, вдоволено сьорбаючи каву. Позаду стояли Іван і Сашко, невпевнені і зніяковілі.

– Ви ж розумієте, що ваші ціни надто високі? Моєму братові робили ремонт значно дешевше… – зверхньо забасив Віктор. Він навіть не поглянув у бік співбесідників, відсторонено спостерігаючи за будівництвом сусідньої новобудови.

Іван невдоволено сіпнув рукою:

– Та куди вже дешевше?!! Дешевше роблять хіба оптовики! В супермаркетах – де не зважають на якість.

Сашко підтакнув.

– Гаразд, – мовив Віктор. – Але тоді я буду вимагати швидку здачу роботи.

Він неквапно допив каву і поглянув поверх окулярів на двох молодих роботяг.

Іван уже не міг мовчки терпіти Вікторову зверхність:

– Можна подумати, що це ми вмовляємо Вас про роботу!

Віктор не помітив, або зробив вигляд, що не помітив Іванового роздратування:

– От і домовились.

2

Інна вийшла з дверей лікарні на ґанок. Вона тремтіла. Позаду стояв Іван із семимісячною Софійкою в рюкзаку. Йому дуже хотілося її втішити, проте він абсолютно не знав, як це зробити.

– Чому так сталося? Чому?!

Інна вже не вперше повторювала це запитання. Іван їй дуже співчував. Але був безсилий зарадити. Ультразвук показав: малюк є і йому вже п’ять місяців! Як вона могла не помічати, що знову вагітна? Ой, а тепер клопотів буде! Ой, а тепер шепотітимуться за спиною, переказуючи один одному сенсаційну новину! А батьки… Страшно подумати! Віддали єдину кохану донечку за цього роботягу, а тепер змушені весь час допомагати: не стає його зарплати, щоб прогодувати сім’ю. А тут – ще одне дитя… І несподівана війна з сусідньою країною… Були бідні, а тепер… Як тепер бути?

Інна закинула справи, задепресувала, як ніколи раніше. Лежала на ліжку, переглядаючи на планшеті серіали.

– Не журися, сонечко, – Іван намагався її підбадьорити, влаштовуючи романтичні чаювання при свічках.

– В нас із Сашком новий замовник. Не бідний. Все буде добре.

– Ти й минулого разу так казав, – сльози дрібними хвилями тремтіли в очах Інни.

– Ну, не пощастило…

– Та ні! Просто ти невдаха. І всі твої обіцянки, що будемо жити краще – то брехня.

Іван мовчав, понуривши погляд. Інна дивилась незрячим поглядом у вікно. Іван встав і пішов на кухню.

Немиті каструлі, гора тарілок – для нього це було занадто. Але скандалити тепер він не хотів. Відкрив кран і почав відмивати бруд, фізично долаючи гори депресії.

3

Настінний годинник показував одинадцяту. Інна колисала на руках маленьку Софійку, яка випиналася від крику і ніяк не хотіла замовкнути.

Інна тремтячими руками вхопила мобільний.

– Ваню! Ти де? Зараз лише закінчуєш??? Ти ж це казав дві години тому! Чому ти не думаєш про нас? Дитина вже дві години верещить. В мене нема сил! Ти ж казав, що робота для тебе – не головне. А кожного дня те саме! Ти весь час пізно приходиш! Чому я повинна тобі вірити? Ти геть зіпсував моє життя!!!

Інна з люттю кинула телефон на диван. Сівши на підлогу, вона заридала. Софійка розкричалася ще гірше.

4

Віктор оглядав трубу. Іван стояв поряд.

– Нє, це не годиться. Треба встановити іншу трубу.

Іван був шокований:

– Як?! Я ж тебе вчора вранці питав і ти сказав, що будемо ставити цю! Я ж уже зробив короб!

Віктор ніби не помічав Іванового роздратування:

– Я порадився з однією людинкою – він сказав мені, що так буде краще.

– А раніше ти не міг порадитись?! І – я не бачу сенсу щось змінювати!