Глава 13. Віктор. Майже…

Я заходжу в кімнату і одразу відчуваю, що щось не так. Анна сидить на дивані, її погляд втрачений, руки перехрещені на колінах. Вона виглядає відсторонено, як чужа. Все в її позі і виразі обличчя підказує, що вона далеко, десь у своїх думках. І це насторожує.

— Анно? — я підходжу до неї, намагаючись звернутись мʼяко, але вже відчуваю, як тиск у грудях зростає. Щось не так, але я не знаю, що саме.

Вона не відповідає. Її погляд все одно порожній, вона ніби не помічає мене, а я раптом починаю відчувати себе безсилим. І з кожною секундою ця безпорадність в мені росте.

— Анно, що сталося? — я намагаюся бути спокійним, але мій голос звучить все більш різко. Це вже не просто тривога. Я хочу зрозуміти, що з нею, але вона не дає жодної відповіді.

Вона не повертається до мене, а я стою перед нею, нервуючи, намагаючись вигадати, що може бути не так, але це все безрезультатно. 

— Ти серйозно? — мої руки стиснуті в кулаки, коли я роблю ще один крок до неї. — Я питаю, що сталося, а ти мовчиш? Ти не можеш просто сказати мені, що не так? — мій голос різко зривається. Я не можу це витримати. Це її мовчання.

Вона не відповідає. Тільки тихо зводить плечі, ніби намагається ще більше закритися. І я… я не витримую.

— Що, ти хочеш, щоб я сам здогадався? Щоб я все зрозумів без слів? — мій голос твердий, а погляд палає. Я підходжу ще ближче, стою поруч, занадто близько, і почуваю, як кожна клітинка мого тіла напружується.

Вона знову мовчить. Чорт, я не можу більше терпіти цю дистанцію між нами. Це не схоже на нас. І це дратує, як і її байдужість.

— Чому мовчиш? — кажу я, майже шепочу, затискаючи її плечі. В моєму голосі немає терпіння. Є лише бажання дізнатися, чому її так тягне мовчати, чому вона так віддалена.

Вона зводить голову, і наші погляди зустрічаються. В її очах я бачу щось більше — страх? Може, навіть сором. Вона наче хоче відсторонитися, але я не відпускаю її. І тут я усвідомлюю, як близько ми знаходимося один до одного. Її дихання важке і прискорене, серце б'ється в такт моєму. Вся її енергетика вказує на те, що вона на межі чогось, і я теж на цій межі.

Я притискаю її до стіни, і вона не рухається. Все її тіло напружене, а мої руки стискають її ще сильніше, і я відчуваю, як її серце пульсує в мене на грудях.

Мені хочеться поцілувати її. Я можу це зробити, відчуваю, як натягнуті нерви і бажання розривають мене. Її губи, її очі, їхній блиск і страх — все це тягне мене до неї, змушує забути про все, що відбувається навколо.

Але ні. Я не можу. Не можу це зробити, бо знаю — це не принесе нам нічого хорошого. Я не знаю, що вона відчуває, і не хочу, щоб це стало ще одним моментом, коли я через свої імпульси тільки зашкоджу. Я не можу дозволити собі втратити контроль над ситуацією, і я розумію, що зараз це все тільки ще більше ускладнить.

Я відпускаю її плечі, але не відступаю. Я стою так близько, що можу відчути її тепло. Але я не цілуватиму її. Це було б моїм бажанням, а не її бажанням. Це може зашкодити, я не готовий зробити такий крок.

Я відводжу погляд і роблю глибокий вдих, намагаючись приборкати ці почуття, які майже виводять мене з рівноваги.А коли знов дивлюсь на неї, я розумію — я не маю права її ламати, навіть якщо моє бажання таке сильне.