Глава 12. Ранок у його обіймах

Прокидаюся від відчуття тепла. Сонце вже просочилося крізь штори, малюючи золоті смужки на стіні. Я не розумію, де я, поки не помічаю руку, яка обережно лежить на моїй талії.

Я завмираю. Його рука. Його дихання, рівне й тепле, торкається мого плеча. Віктор. Серце починає гупати так голосно, що здається, ось-ось розбудить його.

Я повертаю голову зовсім трохи, щоб подивитися на нього. Його обличчя поруч — спокійне, розслаблене. Це перший раз, коли я бачу його таким… не стриманим, не холодним. Вигляд, який відкриває щось інше, щось дуже людяне.

Його очі різко відкриваються. Повільно, сонно, але все одно — ці сіро-блакитні океани зупиняють мій подих.

— Доброго ранку, — його голос хрипкий від сну, тихий, майже шепіт.

Я кліпаю, не знаючи, що сказати. Мої щоки, здається, горять, а дихання стає нерівним. Він теж це помічає. Його рука на талії ніби важчає, але він не відпускає мене. Його погляд ковзає по моєму обличчю, затримується на губах, і ця мовчазна мить здається нескінченною.

— Вибач... — нарешті вимовляє він і трохи відсувається. Але цей рух дається йому надто важко, наче кожна клітина його тіла протестує. Його погляд темнішає, але він швидко відводить очі. 

— Ні, — швидко кажу я, а потім кусаю губу. — Тобто… усе нормально.

Наші погляди знову зустрічаються, і я не можу відірватися. Є щось притягуюче в тому, як він дивиться, як його очі сканують мої, ніби шукаючи відповіді на питання, які ми обидва боїмося поставити.

Він ковтає, і цей простий рух здається мені ніби сигналом — йому важко. Його пальці на мить стискаються на моїй талії, не сильно, але достатньо, щоб я відчула. Його дихання стає глибшим, і, здається, навіть ліжко напружується під вагою нашого мовчання.

— Анно... — його голос тепер ще тихіший, майже здавлений, як у людини, що намагається втримати себе від необдуманого вчинку.

Я хочу сказати щось, будь-що, але слова застрягають у горлі. Усе всередині мене кричить, що це неправильно, але одночасно я не хочу, щоб він зупинявся.

Він нахиляється зовсім трохи, і цього достатньо, щоб серце у грудях затріпотіло. Здається, він і сам цього не усвідомлює, поки не бачить моїх очей. І ось, за мить, Віктор різко відсувається, майже виривається з цієї тиші.

Він сідає на край ліжка, тримаючи руки на колінах, пальці злегка стискаються в кулак. Я бачу, як він дихає глибоко, ніби бореться з собою.

— Я… піду в душ, — каже він, не дивлячись на мене. Його голос звучить так, ніби кожне слово вимагає від нього надзусиль.

І перш ніж я встигаю щось сказати, він зникає в іншій кімнаті. Двері закриваються, але я ще довго чую, як вода б’є об стінки душової кабіни. Його відчайдушна спроба знайти контроль над собою, здається, резонує з моїм власним хаосом.

Я залишаюся на ліжку, не знаючи, що гірше: порожнеча в кімнаті чи той буревій, який тільки що вирував між нами.

Я лежу, міркуючи про все, що сталося цієї ночі. Раптом знову спалахує його телефон на тумбочці. Мене охоплює цікавість, хоча я й намагаюся стримати себе. Проте, втриматись занадто складно — я все ж поглядаю на екран.

Це повідомлення від Лізи — його секретарки.

«Чому ти не прийшов ночувати, Вікторе? Обіцяв же…»

Ці кілька слів — ніби удар у серце. Вони не мають ані ніжності, ані тепла, тільки явну відсутність будь-якої стриманості, яка, здається, була в кожному його русі цієї ночі поруч зі мною.

Я знову хапаю подушку, притискаючи її до себе, намагаючись не зважати на те, що я щойно прочитала. Ліза, мабуть, звикла до таких ситуацій, де він обіцяв і не дотримувався слова. Це було для неї звично. Але чи для мене це теж буде звично? І чому я не можу позбутися того почуття, що щось важливе сталося, щось змінилося цієї ночі?

Віктор виходить із душу, по-своєму розслаблений і спокійний. Він не звертає увагу на спалах його телефону, не бачить мого погляду, який знову прикутий до екрана. Я відчуваю, як моє серце починає бити частіше, як хвиля ревнощів, яку я не хочу відчувати, поступово охоплює мене.

Може, я не мала права так переживати. Може, мені треба було просто закрити очі і забути. Але це неможливо... І в цю мить до кімнати заходить Віктор...