Глава 7. 

Я сиджу перед ноутбуком, втупившись у файли на флешці, ніби це шифр, який зможе пояснити мені весь хаос, що діється останніми днями. Частина документів відкрилася легко — перекази, контракти, адреси, якісь імена. Але багато папок зашифровані надто сильно. Їхній вміст залишається недосяжним.

Мої пальці барабанять по столу, поки я шукаю вихід. Не можу звертатися до редактора чи будь-кого з колег — вони, схоже, вже зважують, як би перекрутити мою статтю на свою користь. Несподівано в голові зринає ім’я: Олег Сорока, мій старий однокласник. Ще в школі він міг "хакнути" будь-який комп’ютер, а тепер працює у сфері кібербезпеки.

Набираю його номер. Три довгі гудки, і нарешті чую знайомий голос:

— Привіт, Анно! Скільки років, скільки зим!

— Привіт, Олеже. Слухай, мені потрібна твоя допомога, — переходжу до справи без зайвих слів.

— Для тебе все що завгодно, — жартує він, але одразу ж додає: — Що сталося?

Я швидко пояснюю ситуацію, пропускаючи більшість деталей, але натякаю, що справа може бути небезпечною. Він одразу погоджується допомогти. Ми домовляємося зустрітися у кав’ярні неподалік від його офісу.

Наступного дня я вирушаю на зустріч. Кав’ярня виявляється затишним місцем з великими панорамними вікнами, через які видно вулицю. Олег уже чекає за столиком у кутку.

— Анно, ти виглядаєш, як завжди, але щось у тебе в очах... ти наче тікаєш від чогось.

— Не тільки від чогось, а й від когось, — кидаю, намагаючись посміхнутися, але це виходить напружено.

Я передаю йому флешку. Олег вставляє її у свій ноутбук і починає працювати, тихо коментуючи:

— Цікаві захисні системи. Тут точно щось серйозне. Ці паролі не зламати звичайними методами, але у мене є кілька ідей.

Поки він клацає клавішами, я ловлю себе на дивному відчутті: здається, мене хтось розглядає. Відчуття переслідування, якого не було раніше. Я обертаюся до вікна і бачу сірий седан, припаркований неподалік. Усередині сидить чоловік у темному пальті і капелюсі, наче з фільму про шпигунів. Його обличчя майже повністю приховане, але я відчуваю на собі його погляд.

— Щось сталося? — питає Олег, не відриваючи очей від екрану.

— Здається, за мною стежать, — відповідаю я тихо.

Олег швидко оглядається через плече, але чоловік у машині вже кудись зник.

— Це може бути параноя, але будь обережною, — зауважує він і повертається до роботи.

Через кілька хвилин він зупиняється.

— Готово. Я зламав перший шар шифру, — каже він і показує мені список файлів.

Я не встигаю розібрати текст, як раптом біля кав’ярні гучно гальмує інший автомобіль. Двері відчиняються, і звідти виходять двоє чоловіків у чорному. Один із них різко спрямовує свій погляд у наш бік.

— Анно, виходимо, — шепоче Олег, виймаючи флешку зі свого ноутбука.

— Що відбувається?

— Думаю, твої документи когось дуже дратують, — він кидає флешку мені в руку.

Ми виходимо з кав’ярні через чорний хід. Серце шалено калатає, ноги ніби ватяні. Але ці чоловіки — хто б вони не були — явно не налаштовані на розмову.

Ми пробираємося вузьким провулком, коли Олег зупиняється і тягне мене за руку в якусь бічну арку.

— У тебе є план? — запитую, майже задихаючись.

— Так, втекти і дожити до завтра, — він намагається жартувати, але я бачу, що він нервує.

У цей момент я помічаю рух у провулку. Один із чоловіків, яких я бачила раніше, стоїть біля виходу з арки. Ми заблоковані.

— Анно, якщо щось трапиться, біжи, — шепоче Олег, перекриваючи дорогу своїм тілом.

Чоловік починає наближатися. Моє серце калатає так сильно, що здається, я зараз втечу просто від страху. Але в цей момент з іншого боку провулка з’являється знайома чорна машина.

— Що за?.. — запитує Олег.

Двері машини відчиняються, і я бачу Віктора. Його погляд різкий, рухи чіткі.

— Сідайте! — кричить він.

Ми не роздумуємо. Щойно ми заскакуємо в машину, Віктор різко рушає з місця, мало не зачіпаючи стіну.

— Що в біса відбувається? — кричу я, поки ми мчимо вузькими вуличками.

— Я ж казав, що це небезпечно, — відповідає він, не відриваючи погляду від дороги. — І тепер, Анно, ми всі втягнуті.

Я стискаю флешку в руці. Це тепер більше, ніж просто розслідування...