Глава 2. Віктор. Гра тільки починається...

Я сиджу в своєму кабінеті, дивлячись у вікно на безкраї простори Києва. Погляд незворушний, але думки працюють із неймовірною швидкістю. Моя імперія розростається, а ситуація, здається, стає все цікавішою. Анна Остромова.

Ця молода журналістка викликає мою цікавість ще до того, як я дізнаюся про її розслідування. Я відразу розумію, що вона не буде просто ще одним безневинним дослідником, що лізе в глибину бізнесу чи політики. Вона інша. Це відчувається навіть через її статті. Вона не має наміру здаватися. І саме це мене приваблює.

Але коли я дізнаюся, що вона копає занадто глибоко під мене, я вирішую діяти. Я маю забрати ініціативу у свої руки.

Вона швидко доходить до того, до чого я не хочу, щоб вона дісталася. Екологічні порушення на моїх підприємствах? Це замало для такої сильної жінки, як Анна. Їй потрібно більше. І я даю їй це більше — в цій грі я завжди той, хто диктує умови.

Дзвінок неминучий.

— Анно, — я слухаю її голос, спокійно і холодно. — Мені здається, ти не до кінця розумієш, з ким маєш справу. Може, нам варто зустрітися особисто? Я думаю, ти хочеш більше дізнатися про мої наміри.

Мені цікаво побачити, як вона відреагує. Вона достатньо розумна, щоб знати: відмовитися від цієї зустрічі означає програти. І не просто програти, а втратити шанс на те, щоб зрозуміти справжні масштаби цієї гри. Вона така ж частина цієї гри, як і я. І я чекаю, щоб побачити, наскільки далеко вона готова зайти.

— Я чекаю тебе завтра о 18:00. Місце я скажу пізніше. Не запізнюйся, — додаю я.

У її голосі, коли вона погоджується, я чую тривогу. Вона не знає, чи справді хоче цього, але вже занадто глибоко втягнута.

Після того, як я кладу слухавку, відчуваю якесь задоволення від того, що поставив її в ситуацію, з якої не буде виходу. Я знаю, що вона все одно прийде. Чому? Тому що її амбіції більші за страх. Вона надто рішуча, щоб відступити. І я граю на її слабкостях.

Якраз тоді, коли я сідаю в своє крісло, двері офісу відчиняються, і на порозі з’являється Олена — моя секретарка і одночасно моя коханка. Вона завжди була непередбачуваною, її присутність іноді заспокоювала, а іноді дратувала.

Її погляд уважний і чуйний, вона одразу помічає мій настрій.

— Вікторе, — каже вона, закриваючи за собою двері, — я чула про твоє розслідування з Анною Остромовою. Ти плануєш зустріч з нею?

Я киваю, але відповідаю стисло.

— Так. Вона хоче дізнатися правду. Я дам їй те, що вона хоче.

Олена сідає на стілець перед моїм столом, занурившись у власні думки. Вона не така обережна, як я, а в її очах буря емоцій, яку важко ігнорувати. Ми давно не розмовляли серйозно про мої справи, і я розумію, що вона відчуває: відбувається щось важливе, що змінить усе.

— Ти не боїшся, що це може вийти з-під контролю? — запитує вона тихо, дивлячись мені в очі. Я не відповідаю. Олена не може знати всього, що я маю на увазі. Вона завжди була моєю підтримкою, але я не можу дозволити їй бачити занадто багато.

Вона підходить ближче, і, не кажучи більше нічого, поцілує мене в щоку. Я відчуваю її теплоту, але не дозволяю собі відволікатися. Сьогодні на повістці дня Анна. 

— Ти не підеш? — її голос стає м’яким і зворушливим, але я відчуваю, що в її очах є не лише відданість, а й бажання, яке не можна ігнорувати. Вона сподівається, що я залишуся, хоча я не в цьому настрої. Мені потрібно підготуватися до зустрічі з Анною.

Я підвівся:

— Піду. Я поважаю її рішучість, але вона не розуміє, на чому грає. Це буде непроста зустріч.

Олена залишає мене, як завжди, з таємним виразом на обличчі, але цього разу я відчуваю, що між нами вже немає того зв’язку, що був раніше. Вона лише частина цієї великої гри, де я маю змінити хід подій.

Я дивлюсь у вікно, готуючи себе до наступного кроку. Що чекає мене на зустрічі з Остромовою? Цього разу гра буде набагато складнішою, і я ще не вирішив, хто вийде переможцем. Але я точно знаю, що ця зустріч змінить усе.

Несподівано двері офісу знову відчиняються, і до мене заходить Павло — мій постійний спільник у всіх справах. Він має особливу здатність розуміти ситуацію, навіть коли всі інші в темряві.

— Вікторе, — каже він, ставши в дверях, — є ще один момент. Ти маєш знати… Анна Остромова отримала не тільки твої документи. Хтось з наших людей передав їй більше, ніж ми очікували. Вона вже на крок попереду.

Я відчуваю, як по шкірі пробігає холодок. Це не було частиною моїх планів. Виявляється, хтось з мого найближчого оточення міг зіграти проти мене.

— Як? — запитую я, не приховуючи роздратування. — Хто?

Павло знизує плечима, але його вираз серйозний. «Ми всі граємо у небезпечну гру», — думаю я. І ця гра тільки починається....