Вересень/Жовтень

Маша складає у сумочку свою перепустку з гарною глянцевою обкладенкою і сріблястими літерами:

Лук`янова Марія

-Візьмемо по бокалу вина і будемо пити його весь вечір, - збуджена Єва намагається звучати по-дорослому помірковано, її посмішка руду безбожно продає. За вікном сутінки; вона другу годину крутиться біля дзеркала, приводить в порядок волосся: кучеряве і обємне.

Маша у відповідь «агакає», швидко вибиваючи повідомлення пальцями.

«Цього тижня не вийде приїхати.  Багато домашнього :( Вибач.»

Потім думає і вирішує стерти «вибач».

Відправити: Ігор.

Відправити: тато.

-… зовсім по-новому, а нові знайомства – це завжди так хвилю… Ти слухаєш? Ма-аш?

-Так, так. Що там по-новому?

Єва махає рукою. Потім повільно обертається.

-МАШ! Ти чого не зібрана? Ми виходимо через… Через тринадцять хвилин!

-Мені якраз вистачить, - байдужим тоном говорить Маша, швиденько встрибує у своє «маленьке чорне»  і єдині підбори, фарбує вії й розчісує волосся.

-Як в армії,- жартує Кіра.

-Ах!  Мені б твій зріст, - зітхає Єва, - і ноги…

Маша нічого не каже, але подумки закочує очі.

«Всі гарні дівчата переконані,  що в них щось не так» -  думає вона, хоча сама цим гріхом грішна.

Маша дивиться у дзеркало в ліфті, її очі здаються такими скляними, це мабуть ї є її особисте «щось не так».

Довговязий підліток виріс в цілком-таки пристойну струнку дівчину, позбавлену значних форм, але доволі пропорційну. Обличчя звичайне, майже пересічне: сірі очі, бліді тонкі губи, курноса і бліда. Ніяких вилиць, не зважаючи на пропорцію, лище щоки (особливо після свят).  Тонке чорне волосся прямими пасмами падає на плечі.

На вулиці тепло, як для осені, але земля вже замучена вологою. До місця п'ятнадцять хвилин ходьби, розумієте, ніякого таксі.  По дорозі Єва розповідає про свою рідну Полтаву, про свою величезну руду сімю, як у Візлі,  про свого кота і намір щодо його кастрації. Маша думає що котам не потрібна кастрація, як приниження їхньої котячої волі, а Єві вже точно не потрібні довгі ноги щоб бути наймилішою дівчиною у світі.

За сто метрів від місця вони витирають туфлі вологими серветками, не зважаючи на п’яний свист десь ззаду.

«Seven» зустрічає їх людським вінегретом, світлом, і всеосяжним шумом, в якому сплелися всі голоси, і крики, і музика воєдино. Вони стають у чергу: знервована Єва обсмикує сукню, явно нервуючись. 

Вони проходять благополучно, всередині затемнений просторий зал з колонами у грецькому стилі, бар, сцена. Промені світла стрибають з людини на людину, на сцені грає жива музика, а біля неї танцює молодь.

Марія все-таки замовляє джин з тоніком: вона не «винний» тип дівчат. Востаннє пила вино у класі девятому, іто для того, аби справити враження дами.

Підходять дівчата з групи, вони обіймаються, вони дуже раді один одного бачити. Маша говорить стандартний для ситуації набір фраз, намагаючись не помічати їхні приховані оцінюючі погляди.

Ілюзія дружби не така вже й погана штука, поки ви не зачіпаєте один одного. Втім, можливо це їй тільки так здається. От Єву ніби все влаштовує, вона навіть приймає запрошення танцювати. Ніби для цього потрібне чортове запрошення.

-Ходім!- це вона може тільки по губам прочитати при такій музиці.

Ну що. Прийдеться йти.

Вони танцюють під найновіші хіти, красиві на стільки ж, наскільки огидні. Коли так голосно, це майже  не має значення. Одна пісня, друга, третя. Ніхто мене не бачить. Четверта, пята. Все стає однією суцільною мелодією, божевільним потоком свідомості.

Їх знайомлять із хлопцями з третього курсу – друзі друзів, як я їх люблю. Отой «Тоха» вітається з рудою ніби знає її з дитсадка. До Маші він говорить стриманіше, ніби з опаскою.

Скляні очі роблять своє діло.

Кучерявий хлопець їй привітно махає, ще один чорнявий навіть не гляне  в її бік. До нього вітається вже вона, а він ніби й не чує, йде до бару.

«Піжон б#%ть».

-Бокал вина, Єв, серйозно? – сміється Маша в жіночому туалеті, слухаючи страшні звуки з Євиної кабінки. До звуків додається сміх. Потім тихенькі мати.

-Ще один я собі дозволити не можу. І діло тут не в грошах!

-То може в гуртож…

-Мені краще вже!!!! Ще рано, Ма-а-аш…

Телефон тихенько пілікає: «Одна нова смс від Ігор». Відповів. «Мабуть, засмутився» -  думає вона.

«Ок».

Це все? Все.

Отак.

-Ок, - іронічно шепоче Маша. Кого ти обманюєш.

Роздратування.

Як назло немає цигарок. Йти «стреляти»? Ні, позорище, ще чого. В Євиній сумочці знаходить тільки червону помаду. На хвильку дівчина задумується, із сумнівом дивиться в туалетне дзеркало, і наважується. Фарбує губи, ніби це щось змінить, а потім спокійно розглядає себе.

Щось міняється.

-Тобі личить, - руда вискакує, мужається, намагається йти рівно.

-Тобі точно краще?

-Точно, - винувато посміхається вона, - води б тільки ще.

-Ходім на барі візьмемо.

Єва не допиває воду коли починається мєдляк і під рукою трапляється Тоха. Ну все.  Щасливі як удави вони зигзагом добираються до сцени і губляться в людській масі.

-Хочеш випити? – чоловічий голос витягує її з тяжких дум назад на барну стойку.

Маша повертається на нього і лишається справедливо здивована, коли бачить Містера Я-надто-крутий-щоб-з-тобою-вітатися. Сидить, спокійно розглядає її.