Вересень

«От і все.» - пробубніла новоспечена студентка Маша і гепнулась на ліжко безвольним грузом.

Там, за великим вікном, у дев’яносто градусах від нинішнього положення, побачиш вервечку родичів, що йдуть до машини, схвильовано шукаючи очима її вікно. Тяжко мовчать, мотають головами, думають: «От і полишили дитину. На кого, питається? Геть сама в столиці. Страшно…»

Маші не було страшно. Маші було щастя на цілі ребра і волі під зав’язку чорнявої її макушки: скоро вона підкорить Київ. Тільки спочатку добряче поспить.

**

-Підкориш Київ, будеш як Степан Радченко. – підколює Ігор, ніби сконцентрований на свій «КаЕс-ці».

Марія сміється в екран, їй не смішно, до речі, але вина ще не повністю її покинула. Вона чує ту нову інтонацію, невміло прикриту байдужістю й іронією. Ігор завжди був для неї відкритою книгою.

-Хоча… - продовжує, - Це для тебе місто,… ЧОРТ ВІЗЬМИ, ДЕ ТИ ВЗЯВСЯ?! – Шквал обстрілів: гра. Маша кривиться, їй неприємно. Раніше він не грав, розмовляючи з нею.

«Ти його там покинула, - підказує здоровий глузд, - чого хотіла?» 

-Там ж ці… Перспективи, - продовжує Ігор, і раптом -  удар, – Дідько! Програв. – І занурює пальці в руду шевелюру.

-Дитина…

-Що?

-Нічого. Що нового в Бердичеві? – дівчина вирішує змінити тему, заводить мову про рідне містечко.

-Нічого нового, - зітхає хлопець. – Половина моєї групи – старі знайомі. Не думаю що з ними я хоч щось вивчу, - сміється, дивиться на нігті. – Списувати, правда, нема в кого тепер – і дивиться.

Маші хочеться закотити очі, але вона стримується, і замість чього посміхається. Ігор посміхається у відповідь.

::**

Маша легенько тисне на корок і той з глухим звуком вискакує - рідка піна ллється в бокали і чашки. Через кілька хвилин Маша знає, що їй пощастило з сусідками. По бідно обставленій кімнаті гуртожитка витає сміх і шепіт, історії одна поперед одну, молодістю наповнена по вінця, кімната ніби сміється сама. Якби стіни щось відчували, якими щасливицями б вони себе почували, яка честь їм випала!

Бульбашки щіпають Машу за губи, вона дивиться на волосся Єви гарбузового кольору, на Кірині котячі очі, слугає Настіну ісорію і їй стає легко. Майже достатньо для того, щоб злетіти.

-Минулого року приперла з дому мультиварку. А в нас ж електроенергію бережуть: електроприлади, виходить, не можна. Ну, думаю, буду в кімнаті готувати. І що думаєте? Готувала півроку, поки коменданша не спалила. – Настя сміється, перекривляючи фізіономію жінки – Сканда-ал був! Ледь не вигнали, добре що обійшлось. Забрала стара її, сказала забрати в червні аж. А через місць  Кіра прийшла до коменданши білизну здавати, а це стерво в моїй мультиварці борщ варить!

…

Спілкування в групі проходить не так гладко, дівчина майже нікого не знає, втім, не сильно цим переймається. Пари захоплюють її повністю, перетворюючи її на одні суцільні вуха. Уроки з економіки, права, маркетингу змінюють один одного, затягують у альма-маторський вихор, де витає атмосфера серйозності й інтелігентності. 

Маша відчуває, ніби робить щось важливе.

Крокуючи просторими коридорами, переповниними цвітом нації, молодими і гарними юнаками й дівчатами, студентку охоплює це почуття, найкраще на планеті, як на неї -  почуття важливості.

…

До доброго швидко звикаєш, і на його блискучому фоні з часом починають проявлятися раніше не помічені плями і потертості.

Через три тижні Маша прокидається о шостій і відразу починає ненавидіти все. Будильник настирливо дзвинить, боже, яка ж неприємна ця мелодія. Вона жалюгідно скиглить, надіючись, що якщо тихенько лежатиме, світ її не помітить, і можна буде взяти малесенький вихідний.

«Не питай старого, а питай бувалого.» - каже народна мудрість.

  Доводиться вставати, збирати до купи всі органи чуття і брести  до ванни. Дорогою зустрічаються такі ж засмикані зомбі як вона, замість вітання у них – похмурий  кивок головою. «Як нам всім погано, мої сестри по нещастю» - говорить він.

Рутина, рутина. Таз із водою, чужа шампунь, рушник. Набат перестуків від тих, хто чекає черги в туалет. Шукай потім свої джинси де хочеш, або хапай які бачиш. Жодної чистої футболки, яка ганьба, а сорочки потрібно гладити. Праска, де ти поділась і чи взагалі була тут? Дивишся в дзеркало і кривишся, дивишся на годинник і кричиш, швидко але ретельно збираєш речі і по-оперла в універ.

Ранок б’є в обличчя свіжістю і тишою. Осінь потрохи вже обсипається під ноги, листя нагадує крекер, шарудить і пахне, таке різнокольорове, як на малюнках у дітей. Небо кольору насиченого заліза , ледь помітний туман як довгий шовковий шарф. Холодок, по шкірі виступають сироти. Суха земля під ногами, вся в плямах прозорих калюж, як погублені химерні дзеркала.

Маша втикає навушники і тихенько йде до метро, все закладаючи за вуха волосся, розвіяне вітром.

Якимось дивом вона встигає.

Чотири пари дають важку голову і повно домашки. «О, здається хтось знову засне о другій ночі» -ввід цієї думки Міші хочеться зі злості затупати ногами. Типу, забирайте все що хочите, тільки сон не чіпайте, це ж удар нижче пояса.

 До гуртожитку дитина човпе пішки: гроші економить. Шлунок дає про себе знати раптовим бурчанням, і Маша сміється: «Як по-студентськи».

…

«Вівсяні пластівці – 12.99 грн

Картопля – 5.00 грн

Палка «докторської» - 35.40 грн

Кава – 40.50 грн

Хліб – 10.50 грн