Чудовий порятунок

Чудовий порятунок

Поліціянт дільничний Павло Каліберда

Знайшов попід парканом безхатнього Бровка.

Від холоду та страху скрутившись у клубок,

Підскиглював собачка, промоклий до кісток.

Подеколи жорстокості людської меж нема,

Натомість завше поряд спасенна доброта.

Павлові повз пробігти завадив ген жалю,

Урятував життя він маленькому Бровку.

На руки взяв щенятко й за пазуху поклав,

Зігрівся цуцик трохи й прицмокувати став.

 — Ну що ж мені робити, де діну я тебе?

Весь час я на роботі, а ти малий іще.

Приніс щеня додому розчулений Павло,

 — Ти зголоднів, напевно? Є в мене молоко.

Лишайся тут до ранку, лягай на килимок,

А вранці поміркуємо, який зробити крок.

Я взавтра до притулку барбоса віднесу,

А попервах куплю йому смачненьку ковбасу.

Немовби це почувши, сердешний заскавчав,

 — Ти що, малий, злякався? Та я пожартував.

Ти, справді, розумака! І очі мов людські!

Не з медом у притулках, бодай тепло й харчі.

Стривай, так ти кульгаєш?! А нумо йди сюди!

У тебе хвора лапка… то ти не можеш йти.

Обізнаний ветлікар ось тут неподалік,

Ходімо тож до нього, хай винесе вердикт.

Після обіду либонь знайдеться вільний час,

Наразі поспішаю я: в дільниці повно справ.

Візьму тебе в інспекторську кімнату я свою,

Сидітимеш тихесенько й чекатимеш в кутку.

Не здумай скавучати: тьма-тьмуща в нас людей.

Нікого не обнюхуй і не чіпай речей!

Повний текст опубліковано в збірці "Лісовий поштамт", придбати можна на платформі "Якабу" за посиланням https://www.yakaboo.ua/ua/lisovij-poshtamt.html