Частина 1. Самогубець.

Всі нижче описані події є власною вигадкою автора. Будь який збіг з історичними чи реальними людьми чи подіями це просто збіг. В сюжеті твору присутні містичні перетворювання, вплив потойбічних сил та подружня зрада. Автор наголошує, що це все вигадка і він знімає з себе всю відповідальність так як він ніяким чином не намагався образити сімейні цінності та почуття віруючих. 

Все почалося в середині минулого літа. Сергій з друзями займався пошуком цінностей за допомогою металошукача. Як правило це відбувалось в вихідні дні. Зазвичай невеликою компанією на легковому автомобілі хлопці виїжджали на місця колишніх бойових дій. Здебільше шукали зброю та нагороди часів другої світової війни. Зі знахідками кожен розпоряджався на свій розсуд - хто збував колекціонерам, а дехто деякі речі реставрував сам. Бувало знаходили речі більш старіші речі – наконечники списів, стріл, уламки мечів, фрагменти спорядження. Але найчастіше це були монети. Той день, що так радикально змінив все його подальше життя Сергій запам’ятав назавжди. Вони з друзями прочісували невеликій ліс де по розповідям під час боїв за Київ в серпні сорок першого відбувалися запеклі бої. Юнак, полюбляючи самоту, відокремився від компанії і брів навмання сам. Він скоро зрозумів, що в цьому лісі вони були не перші. Час від часу йому на шляху траплялись сліди свіжих розкопок. Хлопець зателефонував Андрію, що був у них за старшого, поділився думками. Андрій відповів що в нього те саме і побажав товаришеві не втрачати оптимізм. День був жаркім, Сергій дуже скоро пожалів про те, що не взяв в дорогу воду. Через деякий час він вийшов на узлісся, побачив село. На зарослому бур’янами подвір’ї крайньої хати хлопець знайшов колодязь. Втамовуючи спрагу Сергій звернув увагу на складений із почорнілих від часу колод сарай. Він включив металошукач і почав неквапно, метр за метром, досліджувати старовинну будівлю. Декілька разів прилад подавав сигнал реагуючи на цвяхи але коли хлопець по драбині заліз на горище металошукач спрацював вказуючи на наявність металевого предмета під товщою перепрілого сіна. Сергій підіймаючи хмари пилу довго розгрібав сіно аж поки не натрапив на замотаний в просмолену тканину прямокутній предмет. Серце мисливця за скарбами несамовито закалатало.

«А що як це скринька наповнена золотими монетами?!» - Промайнула думка.

Але взявши в руки незвичайну знахідку він на вагу зрозумів що це не скарб. Хлопець почав розмотувати тканину як несподівано в кишені задзвенів телефон.

Чоловік в просторому сірому балахоні з низько насунутим на обличчя капюшоном тихо бормотів щось нерозбірливе стоячи навколішки в кутку над невеликою наповненою мутною рідиною мискою. Маленька кімната зі спертим повітрям без вікон освітлювалась бляклим полум’ям семи кіптявих свічок. На невеликому прямокутному грубо тесаному камені, котрий був замість стола, лежала розгорнута книга з пожовклими від часу сторінками. Поряд з нею пробитий череп якогось хижака з величезними іклами, декілька скляних баночок з невідомою субстанцією, і оздоблений затертою позолотою кривий ритуальний кинджал. Йшов час, незнайомець продовжував монотонне бормотіння, тихенько перебираючи в руках чотки, не відриваючи немигаючого погляду від миски. Раптом, по поверхні пробігла дрібна брижа, рідина змінила колір і по дну проплили міняючи одна одну невидимі сторонньому оку картини.

 – Бачу! Я її бачу! Вона повертається в світ! – піднявши вгору худі жилаві руки, несподівано вигукнув незнайомець, - Славлю тебе Господи! 

Рвучко піднявшись на ноги, чоловік підійшов до столу. Задув всі окрім однієї свічки, взявши останню в руки, радісно прошепотів:

 - Потрібно негайно поділитись цією новиною з Великим магістром. 

Присвічуючи собі свічкою він поспішно піднявся в гору по крутих кам’яних сходах. Відчинивши товсті двері чоловік опинився в заповненій яскравим сонячним світлом  просторій вітальні. Стіни якої прикрашали старовинні портрети, голови хижаків, та невелика колекція середньовічної холодної зброї. Незнайомець енергійним кивком голови скинув капюшон, підніс свічку до обличчя, задув мерехтливе полум’я. Це була літня людина, худорлявої статури, на вигляд приблизно років шістдесяти. Бронзова від засмаги шкіра обличчя. Чорні розумні очі впевнено дивились на світ спід сивих навислих брів. Тонкій з невеликою горбинкою ніс. Сивочола коротко стрижена голова, і така сама акуратна борідка. Поставивши на полицю свічку чоловік наліг всією вагою на комин. Той, беззвучно провернувшись навколо осі, закрив собою таємні двері. Підійшовши до столу, старий тремтячою від хвилювання рукою схопив телефонну слухавку, по пам’яті набрав потрібний номер. Він нарахував дев’ять довгих гудків після чого щось сухо клацнуло, і з іншого кінця дроту почувсь знайомий старечий голос:

 – Вітаю вас, дон Педро. Я знаю причину вашого дзвінка. Я також щойно відчув її силу. Отже, «Ізабель» не згоріла в полум’ї більшовицької революції. Це для всіх нас гарна новина. І ось тепер, після тривалої перерви майже в сто років, вона продовжить світом свій шлях. Що скажете?

 – Впевнений, що так, - хриплим від хвилювання голосом, підтвердив іспанець, - Що накажете робити?

 – Поки – нічого, - в слухавці деякий час було тихо. Далекій співрозмовник ретельно обмірковував важливе рішення. Нарешті відповів, - Поки зачекаємо деякий час. Можливо, книга сама вибере собі господаря.

 – Або наступну жертву.

 – Або наступну жертву, - охоче погодився Великій магістр.

Здивуванню хлопця не було меж після того як розгорнувши просмолену тканину він побачив проржавілу бляшану коробку. В середині котрої юнак виявив старовинну книгу. Не зважаючи на хистке матеріальне становище Сергій рішуче відхилив пропозицію Андрія продати несподівану знахідку, вирішивши тимчасово залишити її собі. Поклавши знайдену на горищі книгу в шухляду він навіть на деякій час забув про її існування. А згадав лише після того як взимку більше тижня провів дома у ліжку хворіючи на грип. Взявши вдруге до рук забутий артефакт в хлопця склалось враження, що він відчуває невідому потужну енергетику котру випромінювала загадкова книга. На перший погляд в ній не було нічого надзвичайного. Як і в більшості книжок середніх віків роздрукованих на далекому від досконалості обладнані - нерівний готичний шрифт. Примітивні на перший погляд малюнки. Посилена позеленілими від часу бронзовими бляхами груба пергаментна обкладинка. На лицевій стороні якої було витіснено перевернуту п’ятипроменеву зірку так звану пентаграму, а під нею карбоване сріблом коротке слово «Verum». Гортаючи пожовклі від часу сторінки, Сергій несподівано відчув незрозуміле жагуче бажання прочитати її від початку і до кінця.