39. Від зміни додатків...

- А нагадай мені про дещо, дорогесенький! - Клаффа здула локон, що впав на лоб, намагаючись впоратися з пам'яттю, яка несподівано повернулась до неї, зміною навколишнього магічного фону і з тим, що в тумані з'явилася ще одна Клаффа.
- Це не те, про що ти подумала, - тут же напружився Робер, що лежав під нею.
- Ага, - погодилася відьма, залишаючи розпростерте тіло і кидаючи йому спідню білизну і штани, - пам'ятаю, ми з тобою дуже посварилися, перш ніж...
- Клаффа, ти була не права! І тоді, і зараз, адже я тебе кохаю!
- Ага, ти поки що помовчи, а то тут, - вона не встигла нічого договорити, як крізь уламки незрозумілого туману вивалився головний детектив королівства й уперив у двох закоханих погляд, що виблискував не гірше за лазери.
- Живий? - глянув він на доктора, потім просканував фігуру Клаффи, що прикривала
ся сукнею, і скривився, - а, це перша! Вітаю, ми вас знайшли.
- Що значить перша? - не зрозумів доктор. - Вона все згадала, зцілилася від амнезії!
- Ага, і судячи з того, що нас оточує, це дах, який ми шукали!
- Так, це мій дах, а в чому проблема? - почала закипати відьма, одразу відчувши лапу лікаря на своїй дупі.
- Катаріна, тобто наша Клаффа де? - Юго, примружившись, відстежив і руку доктора, і часткову оголеність двох закоханих.
На запитання сищика, як не дивно, відповіла відьма. Вона вирішила, що чим швидше він почне шарити в тумані, тим швидше залишить їх у спокої. А з лікарем потрібно було розібратися просто-таки терміново. Відьомська натура не терпіла конкуренток, а Клаффа раптом згадала, що в день проведення ритуалу з пошуку рідної крові, доктор повинен був поєднуватися, точніше вступати, - навіть не зрозумівши як, вона заричала і тицьнула туди, куди вирушила її копія.
Клаффу злегка турбувало те, що туман спливав, просочуючись крізь дах, і, незважаючи на те, що його значно очистили від покладів мотлоху, дах був не безмежним, - вона одразу ж здивовано співвіднесла минуле з теперішнім і прикусила губу, розвертаючись до лікаря.
- Робер, ти що, нюх втратив?
- Я знайшов! Тебе, насамперед, точніше пам'ять твою! А ще мій незримий фамільяр каже, що зараз саме час демонструвати вміст відьомської сумки!
- Хто? - витріщилася на лікаря відьма, погано розуміючи, навіщо лікарю незримий фамільяр і де він таких слів нахапався. - Так, руки прибрав, одягнувся, і давай поки що відкладемо!
- Я не згоден ставити наші стосунки на паузу, я точно знаю, що ти мене теж кохаєш!
- Ох, як люблю, просто готова прибити, щоб іншій не дістався! - зашипіла відьма, поправляючи сукню.
- Це всього лише договір із префектом, шлюб анулюють, щойно до неї повернеться пам'ять і вона вкаже на батька своєї дитини, - вивалив на обожнювану жінку інформацію Робер і підтягнув торбинку зі зразками сирів ближче. 
Поки відьма стояла перед ним із задумливим виразом на обличчі, він швиденько дістав кілька шматків і сунув їй під ніс, - ось, дивись як смачно!
- Робер! - спробувала наричати відьма, вдивляючись у зріз сиру, що плаче вологою, і мимоволі облизуючись, - ти, ти такий смачний, ніколи таким не був! А зараз я готова зжерти тебе разом із сиром! Що за божевілля?
- Давно пора було перестати прикидатися! - ще встиг відповісти доктор, перш ніж до них знову примчав сищик.
- Скільки тут робочих виходів?
- Два, - відповіла Клаффа, примудрившись відщипнути шматок сиру й активно працюючи щелепами, посміхаючись Юго посмішкою чеширського кота, - а ви хто, до речі?
- Клаффа! - обурився доктор, - це ж Юго де Абіль!
- Бордель де мЕрд - вилаявся детектив і коротко повідав приголомшеному лікарю, що ця Клаффа не та, з якою вони шукали дах і ось цю Клаффу. - Мені потрібна та! Де ви її ховаєте?
- Та ніде! - відьма з жалем проводила поглядом сир, який дисциплінований лікар сховав одразу ж, як на обличчі детектива проступила гримаса відрази, - повз нас вона не пробігала, кажу ж, побачила нас і здала в туман.
- Її тут немає! А на той вхід, через який ми увійшли, вона не могла крізь мене пройти.
- Точно ні, - погодилася відьма, - і зовні вона не з'являлася, Пруня чужих не бачила! О, у мене є ще одна Пруня! - вона ошелешено перевела погляд з Юго на Робера, - так це що, ваша Катарина сокиркою стіну між Туманним Долом і всім іншим світом знесла?
- Стіну? - Юго одразу склав усі складові й схопився за голову, - Робер! Згадуй, що Лунолика говорила! От же дупа, знову ви вдвох підсунули проблему, як тепер розсьорбувати, розуму не прикладу!
- Робер, ти б допоміг своєму другові! - дещо невпевнено втрутилася в монолог останнього відьма, - судячи з його стану, йому добряче дісталося від падіння перепони.
І в процесі лікування, і ще трохи після, відьма та частковий відьмак завзято пересварилися з детективом, який, незважаючи на те, що почувався зле, весь час поривався шукати свою Катаріну. Саме в процесі допиту Клаффи, яка майстерно уникла звинувачень у забороненій магії крові, пославшись на те, що знайдені щоденники і книги були у вільному доступі, а отже, нічого забороненого вона не робила, Юго зміг витребувати з неї клятву. Натомість, за замовчування її вини у створенні магічної бурі, дозволу залишитися на території Туманного Долу на будь-який час і притриманих результатів розслідування, та погодилася допомогти з пошуками Катаріни.
- Чим зможу, тим допоможу! - кивнула вона, одразу попередивши, що до Бертанії навідається виключно на кілька днів і загримованою.
- Раз Катаріна здала зліпок за мене, то й бути їй Клаффою де Варенн з того боку! А з цим я й сама впораюся!
Клаффі з Робером довелося навідатися в крамницю. Поки Юго чекав їх у "Розпутті", відсипаючись після вжитих настоянок лікаря і влитої в тіло відьомською силою, ці двоє щосили налагоджували схеми і ланцюжки. 
- А дах можна використовувати як прикордонний пункт. Все одно ті, хто контролюватимуть кордон, не знають про всі секрети даху! - усміхалася відьма, увірувавши в те, що Робер буде її безроздільно. - Знаєш, я згадала свій дар з пошуку речей. Однозначно тієї сокирки, з якою Катаріна застукала нас у найближчих околицях, немає. Та й у не найближчих його не чую.
- Може вся справа у величезному викиді магії? Може вона також, як твій чоловік? Розпорошилася на дрібні частинки?
- Не все так однозначно з Лео, - відьма бачила, що Робер навмисно закинув вудку про померлого чоловіка, але кохання, яке з'їдало її весь цей час, - не було. Клаффа змушена була визнати, що його вже давно не було, померло, відійшло в минуле, відтоді, як у її житті влаштувався усміхнений блондин. І навіщо, питається, ускладнювала життя і собі, і йому? Он скільки наворотили!
- Знаєш, поки я тут обживалася, - окинула поглядом кімнату в башті, - мені довелося отримати дуже цікаву інформацію про бранця в палаці Правительки. І про те, що він утік кілька тижнів тому. Знаєш, я б дуже хотіла помилятися, але це дуже схоже на мого чоловіка. На мого колишнього чоловіка! - усміхнулася і погладила Робера по передпліччю. - Усе що залишилося в минулому, нехай там і залишається!
З Юго вони повернулися спочатку до столиці. Саме там належало закрити розслідування зникнення даху. І, як не дивно, інформація про те, що розділювальна перепона впала, не стала чимось таким, що збиває з ніг. Столиця жила в передчутті виборів, відповідні служби були поставлені до відома, як і сусіди, які теж відгородилися від Туманного Долу непрохідними чагарниками, сподіваючись забути, і ця новина меркла порівняно з тією, що займала розум населення до цього.
А ось із поверненням природної магії, сили, що прокинулася в висушених меридіанах, було все не так просто. Потроху, але все ж таки в Бертанії з'явилися ті, в кому дар відьом прокинувся відразу і змусив творити неконтрольовані неприємності. 
Відсутню наречену взяли до відома, дорікнули, що не вгледів, але на "немає" і суду - немає. Шукай, звісно, знайдеш - візьмемо до відома, але наразі артефакт показує, що ти вільний, а отже, входиш до числа претендентів. А поки працюй, на тобі ще маніяк висить, і не завадило б владнати питання з нерухомістю зниклої Клаффи де Варенн.
Але тут, як не можна до речі, з'явилася дарча, написана рукою Клаффи, де вона передає будинок і всі свої цінності Пруні. "У разі моєї відсутності або смерті" - значилося на листку заповіту, і сестра Клаффи покинула дім, не досхочу з'ївши солодкого. Сама Клаффа, загримована поважною матроною, зловтішно посміхнулася. Адже саме вона писала заповіт, який артефакт підтвердив, як автентичний.
Щоправда сама Пруня весь час поривалася щось сказати, дивлячись на загримовану, ніби відчувала що.
- Не переживай, ти впораєшся, поки знайдуть твою господиню, - повідомила вона їй на порозі будинку, вже накритого дахом коштом корони. - Клаффа тобою б пишалася! Ви впоралися, обидва!
Бертанією вони переміщалися порталами. Юго задіяв усі ресурси, пам'ятаючи про обумовлений відьмою термін. Її тягнуло назад у Туманний Діл зі страшною силою, і вона насилу чинила опір цьому поклику.
- Знаєш, іноді мені здається, що саме там моя колиска, - задумливо говорила вона Роберу, що стояв у власному кабінеті. Вони прибули сюди після будинку Клаффи, і вирішували питання з амнезією уявної дружини, дочки префекта.
- Якщо здається - значить так і є, там твоє коріння, там поклик крові. - Погоджувався Робер.
- Магічна клятва не дасть тобі можливості порушити договір, отже, нам слід знайти того, хто зробив їй дитину. А з падінням перепони сама природа допомагає бачити і шукати. Вели влаштувати свято, скажи, що ти зробиш таємне явним. І головне, нехай запросять усіх жителів міста, є в мене ідея, як звільнити тебе від клятви.
Поки Робер займався влаштуванням свята "Повернення цілісності світу", Клаффа, разом із похмурим Юго сиділи в кімнаті готелю.
- Навіть якщо вона повернулася у свій світ, вона забрала туди не тільки сокирку, а й твою каблучку! 
- Фамільний артефакт не знаходить її!
- Ось саме це я й мала на увазі, але ти ж кажеш, що відчуваєш ваш зв'язок!
- Вночі особливо! Іноді, коли я провалююся в сон, у мене таке відчуття, що вона поруч і варто простягнути руку, і я зможу висмикнути її з-за грані!
- Ти кохаєш її? - відьма не дарма запитувала про це чоловіка. Цей неусміхнений, сильний і розумний детектив виконував узяті на себе зобов'язання, жодним словом не проговорившись про впізнане на даху на кордоні Туманного Долу і Бертанії.
Юго кинув злий погляд у бік відьми, але потім розслабився.
- Руками й ногами влізла під шкіру, щохвилини про неї думаю, звихнуся скоро від занепокоєння про неї.
- Тоді потрібно вирішувати питання по черзі. Спочатку Робера звільнимо, потім тобі спробуємо допомогти. Мені Робер потрібен як якір. Якщо в мене першого разу випадково вийшло пробити дійсність, то вдруге теж має вийти. Але чур ти не втручаєшся!.