30. Бал

Коли я читала різні історичні та фантастичні романи, в яких описувалися бали, то я захоплювалася і уявляла – а от би і мені. Навіть у юності сукню намріяла, добре, що не пошила, бо ні на один бал мені потрапити не довелося. Це там.
Тут, тобто в теперішній ситуації, я стояла вночі, некультурно пирхаючи і витираючи з чола піт. Прозорий рукавчик, найбільше схожий на об'ємний ліхтарик, був пошарпаний і надірваний, тим самим оголюючи моє плече. Розшитий парчовий сарафан, який одягався поверх прозорого неподобства, іменованого нижньою сорочкою, з тими самими рукавами-ліхтариками, був вимащений у якомусь соусі, бо я невдало приземлилася стегном у блюдо з якимось птахом.
У животі голодно бурчав тигр, бо мені вдалося лише повалятися на фуршетному столі, запхнувши в процесі валяння в рот єдину тарталетку.
- Люба, ну не можна ж бути такою вітряною, - вимовляла мені бабуся божа кульбаба, яку Юго ангажував, як сторожа для мене. Ми стояли за розкішним фікусом у горщику, в самому кутку балюстради, яка прикрашала фасад будівлі, де проходив бал та, відповідно, аукціон раритетів та старовин.
Я розгорнула на себе зняту маску і ще раз окинула її пильним поглядом. Чи нічого на ній не написано, не намальовано, бо пояснити ажіотаж чоловічої половини гостей до моєї скромної персони розсудливо - не вдавалося. Ні, я, звісно, ​​завжди могла домовитися. З емпатією процес взагалі пішов на ура, але ж це не через мій язик?
- І не кажіть, ніколи себе не почувала, такою вітряною, може чого в напої підливали?
Бабуся хихикнула, і поплескала мене по передпліччю, - ви теж це відчули? Не інакше хтось пожартував! Така легкість, така захопленість!
Я зиркнула на жіночку, що була втягнута в жорсткий корсет, і згадала, як вона танцювала. Навіть заздрість брала. Ага, до того моменту, коли мене той бравий гусар не запросив.
Як там кажуть, ось варто у жінки з'явитися коханому, як на її кістки злетяться й інші ворони?
А як все чинно починалося! Ми і на відкриття встигли, домовившись дослідження проводити окремо один від одного. Юго сподівався, що на мою неземну красу клюне містер Сміт. Я не була така впевнена, хоча блиск очей з-під напівмаски мене саму зачаровував. Ох, як я собі подобалась!
- Краса, страшна сила, - упустила я, згадуючи бурю емоцій присутніх, що навалилася на мене.
Бабуся поруч знову хихикнула і закивала. Через фікус висунувся той самий гусар, уже без маски і накладних вусів.
- А, ось ви де! - Зрадів він, а бабуся майстерно стукнула його по лобі тростинкою, яку тримала в руці.
- Іди! Ось не твого поля ягідки!
- За що? - Застогнали з-за куща, але лізти до нас більше не ризикнули.
Занадто багато було сьогодні емоцій. Якщо говорити людською мовою, то я об'їлася ними до несхочу, і почувалась зараз звичайною жінкою із Землі, яку мов би ніколи і не нагороджували дивною магією. Зчитувати емоції у кроковій доступності з трьох і більше людей - виявилося досить складним завданням. Ще добре, що я не влізла в натовп, а пройшлася по краю благородних зборів.
Вражав розмах дійства. Близько сотні гостей та три десятки обслуговуючого персоналу, музиканти, лицедії, найняті танцюристи. Емоції, як різномасні напої, били в голову і змушували бігати по краю. Моя «скромність» привернула вусатого військового в червоному мундирі. Поки я прослуховувала край зібрання щодо підозрілих емоцій, він стежив за мною, як кіт за мишкою. Саме через червоний мундир я обізвала його гусаром, а ще тому, що він вискочив з-за колон і галантно запросив станцювати.
Я спробувала відбитися, пославшись на невміння танцювати.
- Ох, яка ви кокетка, всі панночки вміють танцювати, я вестиму, - від нього несло таким захопленням і пожадливістю, що я вирішила дати те, що він просить.
«А потім швидко втечу на інший бік залу» - подавши йому руку, і скривившись від його хватки на своїй талії, я вишкірилася в очікуванні музики.
Подібність вальсу, з постійним кружлянням навколо осі, з парами, що пролітають повз, плещуть абсолютно різноплановими емоціями, оглушила. Виручало те, що пари кружляли на певній відстані одна від одної, напевне щоб не зіткнутися, та не влетіти у когось.
Краєм вуха слухаючи компліменти та перелік лотів аукціону, я ловила хоч щось, що підходить під опис «підозріле». Гусар будував припущення, що з лотів могло зацікавити таку витончену і піднесену жінку, я відзначала об'єкти, які відчували дивовижний азарт, бажання володіння і холодний розрахунок.
А ще намагалася вичленувати трохи призабуте відчуття підслуханого під дверима бажання, як у тому прислів'ї «Щоб рибку їсти, треба в воду лізти».
По всьому містер Сміт у нас виявився дуже економним та цілеспрямованим. Це ж треба було так точно опинитися у потрібному місці та у потрібний час! Чутками земля наповнюється, а він просіяв крізь сито свого інтересу різнопланові чутки, і обзавівся надбанням королівства та доказом противоправної розбещувача-маніяка, якщо Юго обіцяє знайти на шкурі відбитки того, хто її довго й успішно застосовував.
Занадто багато хто мріяв купити, точніше урвати значуще за доступною ціною. Судячи з емоційного тла, торги, точніше аукціон обіцяв бути жарким.
Як тільки танець закінчився, я рвонула від гусара до фуршетних столів, поки він відволікся на чоловіка в костюмі зоряного рахівника.
Саме в той бік рухався найцікавіший об'єкт. Той, що випромінював впевненість та холодний розрахунок. За келих із чимось морозно іскристим ми з ним ухопилися одночасно.
- О! - Округлила я, складені качечкою губки.
– Прошу пробачити, у вас неймовірний смак! - пролунав приємний баритон, віддалено схожий на голос того, хто торгувався за зачиненими дверима в готелі. - Поступаюся - напій цінительці!
- Ви не вгадали, ніколи не пробувала, - я розтягла губи в спокусливу посмішку, - рекомендуєте?
- Ви ризикова жінка, - хмикнув співрозмовник.
- Хто не ризикує, той не п'є, до речі, що саме не п'є? - Запитала, підносячи келих до губ.
- Той не п'є рисавицю! - Продовжив мій експромт співрозмовник, - бережіть ноги, красуне!
Напій свіжо прокотився стравоходом, защипавши холодними бульбашками в носі.- Загалом дуже легкий, свіжий і приємний післясмак, - відзвітувала я перед чоловіком, який стежив за моїм поглядом.
- Три два один! - Прокоментував він, і в мені вибухнула наднова.
Ефект був схожий на вживання всередину медичного спирту. Був у моєму житті такий досвід. Де однокурсник роздобув сімдесятиградусне пійло, я вже й не пам'ятаю, але повеселилися ми тоді знатно. Пам'ятаю себе на кухні гуртожитку. Пила я тоді з-під крана воду, як навіженна. У моєму затуманеному мозку ця операція мала розбавити те, що потрапило всередину нерозбавленим.
- Ух ти! - Я помахала на себе долонями, намагаючись впоратися з дивною реакцією організму. - Неймовірний ефект! Так прочищає думки!
Чоловік хмикнув, скупо посміхнувся і запропонував змінити ефект.
Мої рухи оточуючими були сприйняті зовсім не так, як мали б виглядати. З-за спини чоловіка вискочив рахівник зорь, і з поклоном запросив на тур бульєра. Я спробувала відмахнутися, але чи то погано відмахувалася, чи то координація була порушена, але руку мою чоловік у хламиді до полу, всіяну зірками схопив, і під обурений зойк того, що залишився біля столу, потягнув мене в гарцюючу публіку.
Як же я танцювала! Здається бульбашки, які не вибухнули всередині, від трясіння та галопуючого танцю почали вириватися з мене в процесі. Я тільки й встигала відвертатися, щоб випускати «свіжість» убік. Рахівник намагався отримати в моєму обличчі партнера на випадок, коли чужа ставка переб'є його. Увійти в частку він пропонував наполегливо і обіцяв блага, які мій мозок, дезорієнтований кількістю гостей, напоєм і галопом, сприймав насилу.
Здається, я йому щось обіцяла, коли він повернув мене туди, де взяв.Той, у якого я віджала рисавіцу, сунув мені в руки келих із чимось червоним, пахким томатним соком і віддалено схожим на Маргариту.
- Пийте, бо вас скоро вирубає! - Звелів він мені, і хитнувся ближче, прикриваючи від чоловіків.
- Моя черга! - схопив мене за лікоть франт у смішних штанцях, що підібрався ззаду. Я тільки й встигла зробити ковток із склянки.
Жвавий хлопець засунув келих в руки розлюченому «Інкогніто», і ми поскакали на нове коло.
Загалом бік я вимазала тоді, коли цей пан бився за мою увагу з четвертим бажаючим затанцювати мене до смерті. Перетягування каната, тобто Клаффи, закінчилося з гонгом, який оголосив початок аукціону.
Зорерахівник, «Інкогніто», гусар і носатий громадянин у короні, мало не побилися за можливість сидіти поруч зі мною.
Я хихотіла, бо це неподобство веселило без міри. Десь на задвірках уваги майорів Юго, дуже невдоволений, з якогось переляку, а Робер, на жаль, жодного разу не потрапив на очі. "Кинув мене, редиска" - дивилася на заповнені ряди погано освітленого залу з останнього ряду.
Зорерахівник і «Інкогніто» відтіснили суперників на крісло від мене, і тепер я сиділа, як троянда, посередині букета з чотирьох стурбованих самців. Принаймні, з боку це виглядало саме так.
Гусар хотів мене, король хотів ту, яку хотів гусар. Рахівник мав на мене види, як на партнера у разі перевищення суми на лот, що його цікавить. «Інкогніто» мучився виною за те, що дозволив мені спробувати забійне пійло, і тим, що не зміг вчасно нейтралізувати ефект від його дії. Не зрозуміло куди ділась його цілеспрямованість та розрахунок, але я впевнилась, що до аукціону він не проявляє цікавість. Може я помилилась, і те, що його цікавило залишилось в залі для танців?
Я давилася хихотінням, бо мені було весело чути всі їхні емоції. А ще тих, що сидять попереду. І зрідка тих, хто сидів через ряд. А ще чомусь мене постійно накривало невдоволенням Юго, хоча він був далеко, і за ідеєю відчувати його емоції я не могла.
Котомку відьми купив Робер. Перебив ставку мого партнера по аукціону. Той торгувався до останнього, піднімаючи мою руку разом із своєю. Правда втретє мені дійшло, що якось надто небезпечно виглядають ці збільшення, і я вирвала долоню вчетверте.
- Вибачте, - гикнула йому в обличчя бульбашками, - я пас!
Рукав ліхтарик постраждав у битві між Юго та «Інкогніто». Останній геть-чисто відмовлявся випускати мене із хватки, а Юго, одягнений у ката, наполягав.
Саме зараз Юго доводив власну пріоритетність перед «Інкогніто» десь на задвірках. Я слухала стареньку, яка згадувала свою бурхливу молодість і захоплювалася катом.
- А звідки ви знаєте Юго? – нарешті мені дійшло, що це безкоштовний інформатор про те, хто є моїм начальником.
- Так стажувався він у мене півроку, як на службу прийшов! "Який же він гарячий був!" — простягла так, що в мені всередені закрутилися ревнощі.
Розумом розуміла, що вона точно йому в бабусі годиться, і він навряд чи спав із нею, але нічого вдіяти не могла.
- Так, будь я років на п'ятдесят молодшою! – зітхнула бабуся.
- А чому він не посміхається? - Задала я головне питання, яке турбувало і інтригувало.
- Чому не посміхається? Усміхається, як усі!
– Де? - Зробила я стійку.
– Коли! – хмикнула бабуся, – у неробочий час!
— Це таке обмеження через посаду? – ще встигла запитати я, перш ніж прозвучало сакральне «Клаффа!», і фікус відсунули, звільняючи вихід із кута.
- Дякую за службу! - Упустив Юго, жінка поплескала його по передпліччю і попрощалася.
Я ж, дивилася на начальника, що перегороджує вихід, і чомусь усвідомлювала власний провал, і те, що в послужному списку з'явиться догана. Ось як пити дати!
– Води! - Вирвалося мимоволі, і я облизала губи, не в силах відірвати погляд від начальника, що гнівається та демонструє звіряче обличчя.
— Саме це ти мала просити у офіціантів там! – тицьнув він рукою у напрямку зали.
- На вигляд у келиху була вода! - Спробувала героїчно виправдатися.
- Клаффа! - заволав з-за спини детектива Робер голосом, що фонтанує радістю, а я гикнула, наче з'їла перед цим пів кабана.
- Не можу більше, - визнала власну поразку, - нудить від емоцій, Юго, що робити!
- Не пити! - гаркнув начальник, підхопив мене на руки і поніс у бік Робера.
- А що сталося? - стримав радість лікар, побачивши мене на руках у Юго.
- Та ось, не розрахувала сили, - пояснив детектив і широким кроком подався геть, надавши докторові можливість наздоганяти нас.
І так, лікували мене обоє. Лікар від наслідків рисавиці, а Юго від отруєння емоціями. І те, і те було не смачно, особливо ще й тому, що спати мене поклали на широкому ложі детектива. І пояснення було таке дивне: для контролю за емоційним станом. Лікар справді намагався викликатися, як доглядальниця, але детектив рикнув, і той забрався радіти придбанням вниз.
Думаю, що він теж отримав наганяй. Тому що радіти намагався по-тихому.
А я провалилася в безпам'ятство, не в змозі ображатися чи індульгувати.
«Буде день, буде пісня» — це було останнє, що вичленувала з шаленої каруселі, яка несла мене до зоряного неба на якісному матраці в будиночку на колесах.