25. Чистильник

У день відкриття крамниці дивовиж перед воротами було галасливо. Ось що може зробити одна жінка, яка має невгамовну фантазію і вміння правильно плескати язиком.
І, ні, то була не Клаффа.
Клаффа встала рано, тому що Пруня, збиральниця чуток про майбутній Армагеддон, вирішила повідомити свою господиню заздалегідь. Все ж таки коли молочники та доставники на кожному кутку обговорюють відкриття крамниці з п'ятої ранку, це про щось, та й каже.
- Ні, не могла Максиміліана щось розбалакати. На ній магічний договір, Прунечко, не хвилюйся ти так!
-У-хо-хо-хо, - відповідала сова, і плескала обурено крилами.
- А ось тітка, ти маєш рацію, могла домислити і прикрасити. І передбачувальні печива, ми ж саме їй довірили випікати. І листочки з побажаннями-пророкуваннями Лайкус саме вчора вранці їй відніс. Думаєш, що підтвердив її непрямі висновки? Ні, чутки теж бувають корисними. Не в таких розмірах, кажеш? Чи не впорається? Добре, вмовила. Я теж стану до конторки, проконтролюю, так би мовити, процес відкриття.
Тільки ближче до обіду ажіотаж схлинув. Клаффа впала на стілець на задньому дворі і видихнула. Чашка чаю, яку вона підняла зі столика, дрібно тремтіла в її руці, і довелося опустити її назад, щоб не розплескати чай.
Перший курс слухачів школи, практично у повному складі – просто під відкриття. Печива не вистачило. Його розмели насамперед. Клаффа була впевнена, що зі старшими курсами школи мистецтв їм ще доведеться познайомитися, але трохи згодом. Першокурсників погнала до крамниці цікавість і спущені з верху розпорядження. Зазвичай у таких місцях процвітає наставництво та кураторство старшими учнями – молодших. Ось їх і відправили розвідати ситуацію. А ось залежно від того, що саме розкажуть ці майже діти, і залежатиме, хто відвідає лавку після.
Однозначно пострибайчики зачепили кількох спритних хлопчаків. Вони мало не побилися за можливість відтестувати зайця, відданого як демонстраційний зразок на вітрину. У Максиміліани виявився дуже потрібний талант, розлякувати надто захоплених та невгамовних покупців. Клаффа чула, як та кілька разів пообіцяла проклясти найгучніших, і вони вишикувалися в чергу, щоб покрутити іграшку в руках, обнюхати і навіть спробувати відколупати задню панельку з дірочкою для ключика.
Продавщиця глянула з-під зрощених брів на смертника, і його ніби коза від вітрини язиком злизала.
Клаффу защебетали дівчата. Вони біля стійки з сукнями влаштували пташиний базар, обговорювали шви, фестони, рюші та мережива. Лекала, викрійки та тканина. Дівчатка з курсу декоративно-ужиткового мистецтва виявилися.
Ще мали попит дві інтер'єрні ляльки. Табличка «руками не чіпати» хоч і охолодила їхній запал, але інтересу не зменшила. Особливо їхня ціна на ці об'єкти зацікавила.
- Купити та розібрати! - шелестіло в залі, і Максиміліана хмурила брови і клацала зубами на особливо завзятих.
Але й ця навала закінчилася, як тільки на ратуші пролунав дзвін. Заняття ніхто не скасовував, і натовп схлинув, залишивши після себе черевик, милий вишитий кисет та конспекти лекцій із набірною ручкою-олівцем. Клаффа покрутила в руках останній предмет, і веліла Максиміліані привести того, хто прийде за ним, до неї.
Після студентів пішли матрони. Вони поверталися з ринку, і просто з кошиками та сумками забили весь зал.
- Бу-у-так, нічого так. Дорого, але цікаво. Онучці на день народження. Завжди мріяла.
І якщо молодь не залишила жодної монети, тільки печиво зжерла, як сарана, то матрони поповнили касу монетами. Навіть п'ятнадцять золотих найгорластіша відвалила. Так, так, саме за інтер'єрну ляльку в рожевій пишній сукні та із золотистим волоссям.
Найбільш незвичайним покупцем виявився столичний інспектор із відомства Чистильників. Клаффа сама бачила, як Лайкус, який побачив чорний мундир із жовтими кантами на білій доріжці, сіпнувся і спробував залізти в жасминовий кущ.
«Ого, до нас завітала служба репресій!» - зробила правильний висновок відьма. Хто ще міг злякати колишнього розбійника, однозначно не хлющ із тонкими вусиками над губою, яким цей інспектор здавався на перший погляд
- Я шукаю презент своїй нареченій, - повідомив він, тут же розлякавши трьох поважних стареньких, що засіли біля вітрини з астрономічними інструментами.
Ті надто спритно звільнили зал, кинувши на прощання Максиміліані, що вони повинні обговорити покупку за чашкою чаю та смородиновими кексами матінки Бо.
Відчуття незрозумілої небезпеки і те, що Максиміліани витяглася за стійкою так, ніби ціпок проковтнула, змусило Клаффу рушити в його бік. Вона перевішувала плічка з сукнями, підбираючи їх у гармонійному для очей поєднанні, тому за вішалками він її не помітив. Або не захотів помічати, бо на голову Клаффа одягла перуку з мохових кіс, намалювала зморшки не лише на обличчі, а й на руках. Як відчувала, що цікавість звичайних міських пліткарок, це не всі ризики затишного містечка.
- Який дбайливий і уважний юнак, - відвернула на себе увагу франта і кивнула головою продавчині. Та зрозуміла з напівнатяку, навшпиньки прокралася до дверей і зникла в темряві коридору. - У нас є чим вас здивувати!
«Занадто пильно дивиться, ніби збирається сколупнути добровільно одягнену маску» - ще встигла подумати Клаффа, перш ніж відвідувач скривився і спитав, - до чого цей маскарад? Ви господиня крамниці див?
Клаффа підійшла до дверей у зал, прикрила стулки та перевернула табличку на «зачинене». Потім розвернулась до покупця та пройшла за конторку.
- Чи бачите, - вона пройшлася по мундиру поглядом, ніби сподівалася розглянути нашивку з прізвищем інспектора, але нічого не знайшла, і тому повернулася до його обличчя, - зазвичай до жінок, які починають власну справу без покровителя та чоловіка, упереджене ставлення!
- Мадам незаміжня?
- Ні, я вдова. – Клаффа прикидала чи варто показувати документи, чи дочекатися наказу.
- І значить перука та макіяж, це виключно для того, щоб показати зрілість та досвідченість у веденні справ?
- Яка прозорливість, пане інспекторе!
— Значить, антикварний письмовий набір із кістки, — ваш?
Клаффа відразу склала в думці два плюс два, і співвіднесла гостя з самої столиці, і проданий в жіночому салоні набір. Видно, іменинник не зміг не похвалитися.
- Мій, пам'ять про чоловіка, у вас є якісь сумніви щодо права володіння ним?
 - Ні, - хмикнув франт, - я й так бачу, що угода була законною. Бо не законні обороти залишають слід на будь-якому предметі. А тут усе чисто.
І так багатозначно він сказав «тут», що на секунду від серця у Клаффи відлягло.
– Єдиний об'єкт, який викликає занепокоєння, це ви самі! Але виявляється вся справа в маскараді! Ох ці жінки! - похитав він головою, а Клаффа нервово посміхнулася, і кивнула, що "ах вона!"
- Наповненню вашої лавки може позаздрити будь-який столичний ломбард. Справді, дивина на дивині!
- Це все колекції чоловіка.
- І ви не знаєте, де він їх брав? - чоловік завів пострибайка і простежив, як він жваво шкутильгає по вітрині.
- А ваша наречена цікавиться, куди й навіщо ви їздите? - відповіла питанням на запитання Клаффа. Їй не подобалося, що інспектор винюхує, причому першого ж дня. Але, з іншого боку, якщо зараз пройти перевірку, то подібні до нього ще не скоро засунуть ніс у її справи.
- Ні, я цілеспрямовано шукав нецікаву.
- Як я вас розумію, - посміхнулася Клаффа і підпхнула до нього плоску коробочку з довгими в'язаними рукавичками. - З посипкою від пристріту.
Чому саме цю посипку вона насипала у знайдені рукавички, Клаффа й сама не могла пояснити. Але там, у лісі, її ніби хтось під лікоть підштовхнув, і вона старанно приготувала пудру, і від душі насипала в коробку.
- Ви практикуєте? – блиснув зацікавлено.
- Швидше користуюся, - відповіла обтічно і двояко.
"І не зрозуміло ж, що в нього в голові, і чому прийшов, не за рознарядкою ж, хто міг так швидко настукати?" - думала Клаффа, перебираючи в голові власників ломбардів і те, що вона могла перебігти їм дорогу.
— Це незаконно?
- Та ні, - знизав плечима інспектор, - сильний порошок, давно такого не зустрічав. Чи не здасте місце, де взяли?
- То диліжанс зупинявся біля стихійного ринку, коли сюди їхали. На околиці лісу. Гриби там, ягоди, трави всілякі три бабусі продавали. Ось в однієї я й купила цей порошок.
– Куплю залишки порошку за десять золотих.
- То ви навіть не знаєте, за скільки я купила його! - чи обурилася, чи образилася Клаффа.
- Одну коробочку не дорожче за золотий.
«От прикро ж, що працю відьми так дешево оцінив» - подумала Клаффа, але відразу навздогін її відвідала думка, що скоріше це поправка на стихійну торгівлю, і що дорожче жодна відьма просити за свою творчість не наважилася б.
- А рукавички берете? - невдоволено подивилася на Чистильника і демонстративно підібгала губи.
- І рукавички візьму, і шпильку для краватки з черепом, - чоловік тицьнув пальцем на вітрину, де було виставлено кілька шпильок, застібок та бантів.
— Усі по десять, — трохи посміхнулася Клаффа.
- Несіть порошок, - кивнув інспектор і виклав на прилавок тридцять золотих, порившись у невеликій валізці, з якою прийшов.
Ось так, несподівано для себе Клаффа обзавелася «дахом» у столиці, на випадок розвитку бізнесу в тому напрямку, продала залишки порошку, і знайшла одночасно з цим продажем ще один перспективний напрямок діяльності. А ще переконалася, що хоч би який артефакт мав інспектор, визначити в ній відьму він не зміг. І це було дуже гарне відкриття, яке просто розв'язувало руки і відкривало небачені перспективи.