12. Перекоси вихованості

«От так би взяла та й тріснула!» - я дивилася на Робера і закипала всередині. Хто ж знав, що цей хитро сраний індивід настільки майстерно обстряпає діло.
Мене взяли на пошуки даху, але виключно в комплекті з лікарем. Хоча це було схоже на те, що це лікарі взяли, а я пішла необхідним довіском. І я не розуміла, як так вийшло, що на Робера клюнув такий солідний та серйозний чоловік. Головний детектив Королівства. ГДК чи розумієш, однаково що гранично допустима концентрація, навть не знаю чого у чому.
- Тут до мене заходив ваш дядько, - і така багатозначна пауза, - так от, для дами, що зацікавила розслідування, необхідно не тільки стабілізувати її стан, а й повернути їй пам'ять.
Я голосно засопіла, бо мене попередили, що якщо я почну говорити, то одразу опинюся за дверима.
- Так, Клаффо, - поблажливо кивнув мені цей поганий чоловік, - ваші спогади так само важливі, тому що в нас більше запитань, ніж відповідей. А лікар гарантує зрушення в цій не дуже райдужній справі. Так, лікарю?
- Звичайно стовідсоткової впевненості дати не можу, але перспективи дуже обнадійливі, - трохи посміхнувся Робер, і навіть не Юго, а мені.
«Що в них сталося, розірви мене надвоє!» - долинуло раптом до мене пізнаване Юговське. При цьому сам детектив сидів, відвернувшись від мене гарної і всіляко ігнорував.
Не люблю, коли мене ігнорують і ставлять рамки, ось як зараз - сиди і мовчи. Але в результаті, все ж таки мені дозволили поїхати, а це перебивало всі негативні думки і не дуже приємні перспективи, якби я залишилась в очікуванні дива вдома у Клаффи. Засмучувало одне - все ж таки лікар - наглядач, а це не Юго - партнер у розслідуванні.
До умов співіснування в подорожі я прислухалася одним вухом, перебираючи в думці речі, які необхідно взяти з собою. Найкраще закриті під підборіддя та до п'ят. Щось мені ентузіазм свіжого нареченого не дуже подобався. А ще виділене для сну місце.
Юго з панського плеча нам з Робером дивани, на яких ми сиділи, виділив. Тобто, якщо ми зупинятимемося в місті чи містечку, де є готель – то нам туди. А от якщо в полі чи лісі, то так і бути можете займати, не під зіркове небо вас виганяти. В обмін він побажав повноцінну вечерю та сніданок, приготований моїми вмілими, - в голові проскрипіло «пустотливими», - ручками.
Ледве втримала в собі «я що, вам прислуга?»
Однозначно, але мені здавалося, що Юго мстить за моє коліно. Не прийнято так категорично розподіляти обов'язки у цивілізованому суспільстві.
І якось стіл між диванами мене бентежив, не правильно це якось, спокушати свіжо одруженого принадами вільної та розкутої, судячи з костюмів та вмісту шафи в спальні.
А він значить буде спостерігати з другого поверху, тому що я випадково простежила кинутий ним погляд на швидше за все спальню, приховану низенькою різьбленою панеллю. Ліжко приховує, а от якщо на ньому сісти, то ми тут унизу, як на вітрині будемо.
«У, і тебе б тріснути!» - забурчало роздратування, і я засяяла на Юго блискавками у погляді.
А йому хоч би що, зробив морду цеглиною і перерахував три напрямки на вибір.
Це він для мене старався, бо запитливо замовк, поки я сопіла і стріляла поглядом.
- То який? – нагадав він питання, яке я пропустила.
- Між першою і другою, - брякнула я не замислюючись, маючи на увазі лічилку «між першою і другою – перерва невелика».
- Південний схід? – я змогла здивувати детектива.
Він одразу витяг з-під столу карту і розгорнув її на столі.
Зона навколо міста, швидше за все нашого, була заштрихована блідо-рожевими штрихами. Вона мала форму кола, тільки якби її малював першокласник, або трохи не тверезий чоловік.
Юго відстежив вказаний мною напрям і дотягнувши погляд до краю карти глибокодумно хмикнув.
Внизу вказаний напрямок упирався в Зачарований ліс, і зважаючи на все в якусь резервацію, раз той край вінчали дивні значки, схожі на колючий дріт.
- Несподівано, - підкрутив він кінчик вуса, стаючи схожим на брутального метросексуала. У мене навіть око сіпнулося, коли наносна шляхетність образу поступилася харизмі та франтуватості.
"Якщо його роздягнути" - простогнала безмовно, не в силах відірвати погляд від підкручуючих рухів пальців, - він же буде один в один Девід Бекхем, тільки брюнет.
"Девід без посмішки та з косою!" - застогнала в голос, навіть не розуміючи, чому настала тиша.
- А може, я не поїду? – несподівано для самої себе я висловила побоювання, яке виникло у процесі зачарування таким тривіальним процесом крутіння вусів.
- Ще чого! - давши спокій вусам підібрався Юго, - у нас, завдяки вам, Клаффа, нарешті намітилися зрушення, а значить вирішено! Навіть особисто вам виб'ю грошову винагороду у пів окладу.
- А чому в пів? - забувши про те, що ідея з подорожжю в подібній компанії вже не надихає і не кличе за собою, перепитала я.
- Тому що ви, та ще відкладена неприємність! – багатозначно скосив погляд на диван, на якому ми валялися обійнявшись.
Я почервоніла, що мені було зовсім не властиво. Але змовчати не змогла, - поправочка, відкладена приємність, чи не так, Робере? - І сідничками ближче до лікаря перестрибнула по дивані.
Лікар ковтнув слину, швидше за все, не очікував подібної підстави, особливо після ранкового поцілунку та пропозиції звести стосунки до дружньо-грошових.
- У тебе, Клаффа дуже багато талантів, приємних, з усіх боків, - погодився він, напружившись поряд. - І співаєш ти добре, - навіщось додав, а я від несподіванки ще ближче підсунулася.
- Тільки не кажи, що в ліжку і в душі співаю, - не могла ж я пройти повз таку чудову презентацію, прикусивши в останню секунду язик. А раптом тут концепції душа ще не представлена? Раптом вони у балії, у ванній або басейні омивання приймають. Як пояснити, що я маю на увазі.
Врятував, як не дивно, Юго.
- Ви теж шанувальниця всяких новомодних штук? Напрочуд зручний артефакт магічний душ. Я встановив версію максимальної комплектації.
"Яка краса" - подумала я, - "якщо знайти предмет, яким може похвалитися чоловік, то можна спокійно видихнути, ніяких нестикувань в твоїй поведінці він не помітить".
Мабуть, це нововведення навіть лікаря пройняло, тому що він згадав, що в майбутній клініці він запланував найпростіший, а ось у будинку префекта ці артефакти в стандартній комплектації.
А я знову слухала їх у пів вуха, перебираючи в голові умови відстрочення. Юго сказав, що в ратушу завтра мені йти ще зарано, для стабілізації потрібно набагато більше часу. Але якщо з нами їде дипломований спеціаліст, то за моїм тілом стежитиме саме він, а зліпок я здам у тому місті, де фон стабілізується. Паличка-виручалочка лікаря була зрозумілим гаджетом, хоч і не тим, на який може розраховувати жінка для зняття напруги. У мене ж, зважаючи на все, цієї напруги тепер вдвічі більше буде. І як мені нещасній попаданці далі бути?
Лікар провів мене після зустрічі з Юго до ратуші, де я мала підтвердити добровільну згоду на представлення Урі моїх інтересів у процесі ремонту будинку. Враховуючи, що всі послуги із заміни даху взяла на себе корона, я вже уявляла, як намучаться з недоросликом майстри та їхні підручні. "Немає межі досконалості" - вирвалося у мене, коли я доповідала результати зустрічі з Радником. І домовик вхопився за ці слова, ніби я керівництво йому до дії виписала.