Розділ 28. Радісна зустріч

— Тобі до того діла геть не має бути! — загарчав Фланаган. А потім різко смикнув мене за руку, яка досі лежала на його передпліччі, і скомандував: — Йдемо додому! Досить вже прогулянок! Нагулялися!

І от що я такого сказала, що треба було на мене кидатися, мов поранений демон?

Ледве встигала за його розмашистими кроками, проте не забувала озиратися по сторонах, щоб запам’ятати дорогу. Не знаю, навіщо воно мені було треба, адже коли вступлю до Академії, я буду жити десь тут же в гуртожитку. Проте все ж хотілося б знати дорогу й до свого нестерпного першого вчителя. А що як мені захочеться все ж його колись відвідати?

«І отримати чергову порцію презирства та невдоволення?» — скептично додав внутрішній голос. Сама собі усміхнулася і запам’ятала черговий поворот.

Загалом до будинку магістра від Академії було не так вже й далеко, якихось п’ятнадцять хвилин ходу. Ми пройшли широкою торговою вулицею, перетнули площу з кількома кав’ярнями, потім пірнули у коротенький вузький провулок, який вивів на набережну до річки, якою ми пройшли лише квартал, а потім по мосту перебралися на іншу сторону та ще по одній вулиці дісталися додому.

Не так вже й далеко, та й наче не складно. Але для впевненості не завадило б пройтися цим маршрутом кілька разів.

А поки мене цікавило дещо інше:

— Ваша сонцесяйносте, — звернулася я до Фланагана. І спіймала його іронічний погляд. Ну, хоч не вибухнув, що вже тішило, тож я продовжила: — Коли ми йшли до палацу, то я не пригадую, щоб перетинали річку. А вона, виявляється, у такій близькості біля вашого дому. Як так?

— Там, де ми проходили, дуже щільна забудова, тож річка захована під землю на кількасот метрів, а потім знову виходить на поверхню, — навдивовижу спокійним тоном пояснив мені магістр.

Ми якраз наблизилися до воріт його будинку, як Фланаган насторожено завмер і мене притримав, аби я не вирвалася вперед.

У хвіртці, ближче до ручки, стримів чийсь вісник. Учитель залишив мене стояти на тому ж місці, а сам обережно підійшов до воріт. Папірець, відчуваючи наближення чоловіка спурхнув і наполегливо тицьнувся у його долоню.

— Від Трена, — розслаблено видихнув Фланаган, коли зміг роздивитися звісточку. — Ходімо, в домі прочитаємо.

Хоч як мені не хотілося зробити це просто біля воріт, я все ж слухняно покрокувала за хазяїном будинку всередину. І тільки в холі вже ледь не накинулася на нього. Якби могла і вісник мені піддався, то точно б видерла з рук і прочитала, проте він був призначений для Фланагана, тож і читати тільки йому.

На щастя, магістрові теж не терпілося відкрити папірець, тож і зволікати він не став. І я з-за плеча заглядаючи, теж змогла прочитати написане:

«Привіт, Айдене та Бренно!

Сподіваюся, у вас усе гаразд. Хотів зробити вам сюрприз і явитися без попередження, проте сюрприз отримав від вас сам, бо не застав удома. Не став надсилати вісника персонально, щоб не завадити вашим справам, якими б вони не були. Хоча це не означає, що мені не цікаво, куди ви удвох зникли.

Загалом, багато не буду розписувати, поговоримо про все при зустрічі. Я на кілька днів повернувся до столиці та маю доволі цікаві новини з рідного села Бренни.

Чекаю, коли ви покличете, щоб я міг їх розповісти.

Трен».

Прочитали ми майже одночасно і потім подивилися одне одному у вічі. У погляді Фланагана світилася цікавість, а в моєму домішувалося ще й неймовірне щастя. Я й не усвідомлювала, наскільки скучила за командором. Але тепер, дізнавшись, що він повернувся до Ейрдаллу, мені страшенно хотілося з ним побачитися.

— То що, не дуже стомилася від прогулянки? — уточнив учитель. — Витримаєш сьогодні ще й зустріч з Треном?

— І ви ще питаєте? Та звісно ж витримаю!

— Тоді йди освіжися, а я напишу йому відповідь і запрошу до нас. І скажу, нехай захопить із собою щось на вечерю, аби ти не стовбичила вічність коло плити, намагаючись нагодувати двох голодних чоловіків.

Це що таке щойно було? Турбота? Чи щось дуже на неї схоже.

Та ні! Бути того не може! Мій вогнедишний дракон просто присипляє пильність!

Проте не скористатися його пропозицією я не могла, тож і чкурнула чимдуж до своєї спальні та ванної кімнати: пил з обличчя таки не завадило б змити. Та й переодягнутися у зручнішу сукню, бо та, в яку я зараз була одягнута, вже добряче мені намуляла. А для розмови з Треном хотілося комфорту.

Тож і спустилася вниз я буквально тої ж миті, що й почувся стук у двері. Фланаган, який теж змінив одяг на домашній, а тепер огинався неподалік, відчинив їх та впустив друга всередину. Той тримав у руках кілька контейнерів з їжею, які й вручив хазяїну.

І лиш потім привітався:

— Ну як ви тут? Бачу, ще не повбивалися, що дуже мене тішить.

А я не витерпіла, підстрибнула, мов маленька, від захвату, з писком підскочила до Трена та повисла у нього на шиї.

— Отакої! — засміявся чоловік. — Я теж дуже радий тебе бачити, маленька, — а потім підхопив мене за талію і зробив кілька обертів навколо своєї осі, змушуючи мене пищати тепер вже від страху.