Розділ 24. Піддослідні

— Бренна вдарила мене сирою магією, — таким безпосереднім тоном, ніби це траплялося щодня, відповів Фланаган.

Гарет Лейн якийсь час з нерозумінням дивився то на мене, то на магістра, проте було помітно, що в голові у нього відбувається якесь усвідомлення, і він складає докупи розрізнені частинки.

Так і вийшло. Я зрозуміла це, коли цілитель вигукнув:

— То ти і є та цілителька, яка каструвала солдата?!

Як він прийшов до цього висновку, уявлення не мала, проте потішилася, що не доведеться так довго все пояснювати.

— То ти й Айдена била так само? Що вже він утнув? — реготнув його вельможність, підморгнувши моєму учителю.

— Та нічого він не  утнув! — чому стала на захист, і сама не зрозуміла. Але чомусь не хотілося, щоб про магістра хоч у когось була погана думка, він і так вже своєю нестерпною поведінкою заслужив собі негарну репутацію. Хай вже краще я підтверджу свою неврівноваженість. — Я просто злякалася і несамохіть випустила йому в груди струмінь чистої магії. Але цього разу точно цілительського спрямування.

Королівський цілитель не став допитуватися, чого саме я злякалася. Його цікавило геть інше:

— Що відбулося потім?

— Магістр Фланаган зомлів. І отямився лиш на ранок, — пригадала, як ми прокинулися в одному ліжку, і зашарілася.

— Що ти відчував після пробудження? — на щастя, на мої палахкотливі вуха та щоки ніхто не звернув увагу, цілителя цікавило зовсім інше.

— Та в тім то й справа, що нічого. Більше здивування від того, що прокинувся не у своєму ліжку.

Ну от треба було йому бовкнути саме це? Я ледь опанувала себе, як знову пірнула у збентеження з головою. І спіймала на собі якийсь дивний погляд Фланагана. Він ніколи так на мене не дивився. І від того було трохи моторошно. Та ще й внизу живота якось млосно стискалося. І хотілося знову і знову відчувати це стискання. Але ж не в лабораторії цілителя. Він і так будь-якої миті може помітити мій стан, і що тоді?

— І потім ніяких змін не відчував у собі?

Фланаган лиш похитав головою.

А я візьми та й бовкни:

— Він став ще більш нестерпним!

На мене втупилися два погляди: сердитий — магістра і весело-здивований — цілителя. Саме останній і поцікавився:

— І як ти навчилася розрізняти?

— А пожили би з ним під одним дахом, то вже б за кроками чи диханням розрізняли сто відтінків його настрою, — фиркнула я, чим таки змусила Лейна сміятися.

Але мою увагу привернув не він, а Фланаган, його здивований погляд.

Що, не чекав? Так, я то перебільшила, звісно, проте не так вже й сильно.

— Я став нестерпним не тому, що отримав удар від тебе, — буркнув учитель. — На те були геть інші причини.

— І які ж це? — цілитель не вгавав.

— Волію лишити їх при собі.

— Ну то двері там, — змахнув його вельможність рукою. — Я нічим не зможу тобі допомогти, не знаючи всієї картини.

— Та чим тобі доповнить картину наказ короля про викладання в Академії? — скипів Фланаган.

— Наказ — нічим, проте знання того, коли ти про нього дізнався, може й допомогти.

— Вдень перед ударом. А потім напився в пабі. Ну а увечері й перелякав Бренну.

— О! То ти ще й п’яний був? — цілитель ледь не потирав долоні. Він вже точно зробив для себе якісь висновки. І тепер шукав для них підтвердження.

Додати йому?

— Ваша вельможність, — спробувала привернути увагу Лейна. І коли він з цікавістю поглянув на мене, продовжила: — Магістр Фланаган зараз всотує мою магію, як губка воду.

— Показуй.

Я слухняно підійшла до учителя і торкнулася його плеча. А потім потроху, просто через тканину його одягу почала вливати у нього свою магію. Іскорки всотувалися так швидко, що ледь встигали спалахувати. Цілитель з новим витком цікавості позирав на те, що відбувається.

— Як відчуття?

— Ейфорія, — хмикнув Фланаган таким тоном, який точно не мав на думці якогось позитиву. — А ще враження наповненості.

— Ти сам тягнеш магію?

— Не знаю, не певен, — він знизав плечима.

— Не тягне, — відповіла їм обом, бо й справді відчувала лише своє власне бажання, але аж ніяк не примус віддавати магію.

Його вельможність кивнув мені, проте звертався все одно до магістра:

— Але потоки у собі відчуваєш? Спробуй щось сплести.

Учитель слухняно скинув руки перед собою, прислухався до власних відчуттів, а потім його пальці засвітилися від іскорок.

— Дивне відчуття, — поділився він. — Магія наче й моя, але я чітко відчуваю в ній Бренну.

— Це заважає тобі робити плетиво? — поцікавився цілитель.

— Зовсім ні.

— Ну то досить просторікувати, плети.