Розділ 20. Заборонена магія

Поки готувала, з голови не йшов образ широкої, жилавої спини Фланагана. І власне бажання торкнутися до неї кінчиками пальців, відчути на дотик гладку, оксамитову шкіру, яка під дією моєї магії загоювалася надто швидко навіть для мене.

Саме про це я хотіла поговорити з магістром перед тим, як він на мене нагарикав. Зараз же я не була так само впевнена, що то мені не здалося. Тож не було сенсу й уточнювати. Що хотілося дізнатися, так це історію про заборонену магію. Щоб зрозуміти, яким чином я можу бути з нею пов’язаною.

Зрештою, вечеря вже була готова і, як завжди, виставлена на тацю, а магістр так і не зволив з’явитися до кухні.

І як це розуміти? Сама переносити однією рукою їжу до їдальні я не збиралася, мене й кухня в принципі влаштовувала, та от тільки звикла я вже вечеряти з ним удвох.

Тож і пішла по дому на пошуки. У вітальні чоловіка не було. Кабінет відгукнувся тишею, коли я постукала у двері, заходити не наважилася, лише гукнула для годиться та й пішла. Тепер спустилася до лабораторії. Думала, він може бути там, прибирати чи ще щось. Проте в підвальній кімнаті панував все той же розгардіяш, який лишався, коли мене звідтіля прогнали. Не мала іншого вибору, як іти нагору. Де знаходиться спальня магістра, я поняття зеленого не мала, тому вирішила стукати в усі двері підряд, не так вже й багато їх було. Почала з дальнього краю коридору і потроху просувалася вперед, отримуючи тишу то за одними, то за іншими.

І сама з себе сміялася, відчуваючи абсурдність ситуації. Якраз наблизилася до своєї спальні, за якою були ще одні двері та вихід на невеликий балкон, як ті ж таки наступні двері прочинилися і з них визирнув Фланаган.

— Що ти робиш?

Судячи з його спантеличеного вигляду, він чудово чув мій стукіт.

— Ви не повірите, демона викликаю, — ага, найкращий захист — це напад, з нього й почала. Та все ж, бачачи сердитий вираз обличчя магістра, швидко здулася і пояснила: — Вас шукала, щоб сказати, що вечеря вже готова.

— О так, дякую! — кивнув він. — Накривай у їдальні, я за мить спущуся.

О, просто як до служниці. Але так я й кинулася виконувати його забаганки! Крутонулася на підборах і кинула вже через плече:

— Тоді в кухні їсти будете. Я не наймалася… — не договорила, бо горло стисло від образи. Я вже настільки звикла, що він мені допомагає, що таке ставлення стало для мене цілковитою несподіванкою.

Як і його окрик:

— Бренно, зажди!

За мною не кинувся, так само виглядав з пройми. Проте зараз, коли озирнулася зі сходів, мені стало помітно, що штанів на ньому немає, лише спіднє. Стало зрозуміло, чому він так і лишався у дверях кімнати.

— Ще не всі розпорядження? — єхидно скинула брову.

— Вибач, я забув, — примирливим тоном видав вчитель. — Зараз я спущуся і все віднесу. Хвильку, — і сховався за дверима. 

Я аж слова розгубила! Ніколи його таким не бачила.

Але все ж витягнула себе із заціпеніння і побрела назад до кухні. А через те, що й дорогою досі була під враженнями, то й ноги переставляла не надто квапливо. Тож Фланаган наздогнав мене у дверях кухні.

— Ти що, таки відносила тарілки? — уточнив він.

— Ні, я… — не знала, що відповідати. Не казати ж йому, що він мені сьогодні з голови не йде?

— Ну і добре! — усміхнувся магістр. А потім підхопив зібрану тацю й першим пішов до їдальні. Поки я дійшла за ним слідом, він вже й тарілки деякі порозставляв.

А всівшись, навіть без мого нагадування, почав розповідь:

— Отож про заборонену магію. Дійсно, деякі люди навмисно можуть витягувати магію з рослин та предметів, наділені вони такими здібностями. І з людей теж, навіть без магічного дару, просто як життєву енергію. Проте мало хто наважиться таке зробити, бо ще менше людей добровільно дозволить тягнути із себе силу. Адже подібні ритуали заборонені законом і жорстоко караються. Таких людей називають відьмаками та відьмами, залежно від статі, хоча жінок з подібним даром народжується набагато більше. А можливо, вони просто критися краще вміють, тож доживають до своїх років.

— То он чому Флан назвав мене відьмою, — пригадалося мені. І зробилося страшно: це ж значить, я теж маю такі здібності?

— Так, бо йому здалося, що ти висмоктала його життєву силу, — як ні в чому й не було відповів магістр.

— Здалося? — з надією вчепилася у це слово. — Тобто я цього не робила?

— А ти відчувала прилив магічних сил після того?

— Ні, навпаки, шалене виснаження.

— Ну от. Я спеціально цікавився тією історією, переговорив з багатьма людьми.

— Ви цікавилися, бо?.. — не знала, як точно сформулювати запитання.

— Бо мав же я знати, кого мені підсунув Трен за королівським розпорядженням.

Ну так, звісно. На що я, власне, розраховувала?

—  Але й магічно обдарована людина не може пити силу іншої. А в нас тут і ти, і я маємо магію. Ну, я — в минулому, але це не впливає на факт: я не міг висмоктати з тебе магію.

То виходить, що він і себе підозрював у наявності відьомських задатків? Стало трохи легше від усвідомлення, що я не одна така.